У голові Лео тільки-но почало формуватися запитання: «Де другий карлик?», як позаду щось клацнуло. Хлопець усвідомив, що привів друзів у пастку.
— Лягай! — Лео впав на палубу — і у вухах прогримів вибух.
«Нотатка на майбутнє, — подумав Лео. — Не залишати коробки з чарівними гранатами там, де їх можуть дістати карлики».
Ну хоч живий. За допомогою Архімедових сфер, знайдених у Римі, Лео випробував безліч найрізноманітніших видів зброї. Він створив гранати, що поливають кислотою, вогнем, шрапнеллю або свіжим попкорном з маслом. (Ну а що, ніколи не знаєш, коли голод прихопить.) Судячи із дзвону у вухах, карлик детонував світлошумову гранату з флаконом чистого звукового екстракту Аполлонової музики. Убити вона не могла, але залишала таке відчуття, наче ти щойно з висоти плюхнувся животом у воду.
Лео спробував підвестись. Кінцівки не слухались. Хтось смикав його за пояс: може, друзі намагаються йому допомогти? Ні. Від його друзів не тхнуло надмірно надушеною мавпячою кліткою.
Лео вдалося перевернутись. В очах усе пливло і набуло рожевого відтінку, наче світ занурився в полуничне желе. Над ним нависнуло усміхнене, напрочуд гротескне обличчя. У цього карлика було брунатне хутро, а одягнений він був навіть гірше за свого приятеля. На голові зелений котелок, як у лепрекона, у вухах діамантові сережки, а на грудях чорно-біла суддівська футболка. Карлик похизувався вкраденим трофеєм — поясом Лео — і помчав геть.
Лео спробував його схопити, але пальці затерпли. Карлик погарцював до найближчої балісти, де його рудобородий друг готував снаряд.
Буробородий вскочив на снаряд, наче на скейтборд, і другий карлик запустив його в небо.
Рудобородий поскакав до тренера Хеджа, вліпив сатиру смачного ляпасу по щоці та погарцював геть. Вклонився Лео, знявши смугастого ковбойського капелюха, і зробив заднє сальто за борт.
Лео нарешті підвівся. Джейсон уже підвівся, але ледь тримався на ногах, спотикався та натикався на речі. Френк перетворився на горилу (Чому? Лео гадки не мав. Може, хотів поспілкуватися з мавпо-карликами?), але граната і його не пошкодувала. Він розпластався на палубі з висунутим язиком і закоченими під лоба очима.
— Пайпер! — Джейсон дошкандибав до штурвалу й обережно витяг кляп з її рота.
— Не марнуй час на мене! — заволала дівчина. — За ними!
Біля грот-щогли замимрив щось тренер Хедж:
— Ггмммм-гммм!
Лео здогадався, що це означало «ВБИЙТЕ IX!». Неважко перекласти — бодай чи не кожне тренерове речення містить слово «вбити».
Лео поглянув на штурвал. Архімедова сфера зникла. Він потягнувся до свого пояса, якого теж не було на місці. У голові почало прояснятись, а в жилах закипіло обурення. Ці карлики напали на корабель і вкрали його найціннішу власність!
Знизу проминала Болонья — вітіювата мозаїка червоних черепичних дахів, облямована зеленими пагорбами. Якщо Лео не знайде карликів у цьому лабіринті вулиць... Чорта лисого не знайде. Невдача — не варіант. Так само як і чекати, поки друзі оговтаються.
Він повернувся до Джейсона.
— Достатньо добре почуваєшся, щоб керувати вітром? Мені потрібно вниз.
Джейсон нахмурився.
— Авжеж, але...
— Добре, — не дослухав Лео. — Нам треба спіймати одну парочку мавп.
* * *
Лео та Джейсон приземлились на великій площі, оточеній білими мармуровими урядовими будівлями та вуличними кав’ярнями. Сусідніми вулицями гасали численні велосипеди та моторолери, але сама площа була порожньою, якщо не брати до уваги голубів та кількох стареньких чоловіків з чашками еспресо.
Ніхто з місцевих начебто не помічав величезної грецької триреми, що ширяла над площею, або того факту, що Джейсон і Лео щойно спустились просто з неба Джейсон із золотим мечем, а Лео... що ж, можна сказати він був з порожніми руками.
— Куди? — запитав Джейсон.
Лео витріщився на друга.
— Ну, не знаю. Дай-но я дістану свій GPS для пошуку карликів з пояса... Ой, стривай! У мене ж немає GPS для пошуку карликів, так само як і пояса!
— Смішно, — буркнув Джейсон. Він поглянув на корабель, наче збираючись з думками, і вказав на протилежний край площі. — Баліста запустила першого карлика туди, здається. Ходімо.
Вони пробрались крізь море голубів, а потім повернули до бічної вулички, уставленої крамницями одягу та ятками з італійським морозивом. Уздовж тротуарів стояли білі колони, укриті графіті. Кілька жебраків просили дрібні гроші (Лео не знав італійської, але, що від нього хочуть, збагнув досить швидко.)