— Віддай... бісову... застібку! — Лео затинався, намагаючись одночасно трясти кулаком і підтягувати штани.
— Ех, недостатньо блискуча. — Пассал жбурнув її геть.
Джейсон ринув у напад із мечем. Пассал метнувся вгору. Він уже сидів на п’єдесталі біля свого брата.
Поварнякай мені тепер, що я недостатньо спритний, — похвастав Пассал.
— Гаразд, — промовив Акмон. — Ти недостатньо спритний.
— Ба! — відповів Пассал. — Дай-но мені пояс. Хочу подивитись.
— Ні! — Акмон відштовхнув його ліктем. — Ти отримав кинджал і блискучу кулю.
— Так, блискуча куля мені подобається. — Пассал зняв свою ковбойську шляпу. Він витягнув з неї Архімедову сферу, наче фокусник .— кролика, і почав крутити старовинні бронзові диски.
— Припини! — заволав Лео. — Це дуже тендітний механізм.
Джейсон став біля нього і впився лютими очима в карликів.
— Та хто ви, власне, такі?
— Керкопи! — Акмон звузив очі, розглядаючи Джейсона. — Б’юсь об заклад, що ти — син Юпітера, еге? Я таке одразу помічаю.
— Просто як Чорне Гузно, — погодився Пассал.
— Чорне Гузно? — Лео так і підмивало знову спробувати вхопити карлика за ноги. Він був певен, що Пассал от-от зламає сферу.
— Еге, саме так. — Акмон ошкірився. — Геркулес. Ми називали його Чорним Гузном бо він постійно вештався без одягу. Так засмагнув, що його, ну...
— У нього принаймні було почуття гумору! — перервав Пассал. — Він збирався нас убити, після того як ми його обікрали, але відпустив, тому що оцінив наші жарти. Не те що ви двоє. Сварливі та нудливі!
— Агов, у мене є почуття гумору, — заричав Лео. — Віддайте мені моє добро, тоді я розповім вам чудовий жарт з кулаком.
— Гарна спроба! — Акмон дістав з пояса гайковий ключ і завертів ним наче брязкальцем. — Справді, дуже гарна! Обов’язково це запам’ятаю! Дякую, Блакитне Гузно!
Блакитне Гузно?
Лео опустив очі. Штани знову впали на коліна й відкрили світові божому його блакитні труси.
— Ну все! — заволав він. — Зараз же! Поверніть! Мої речі! Або я покажу вам, які смішні палаючі карлики.
Його руки спалахнули вогнем.
— Оце я розумію. — Джейсон здійняв меч у небо. Над площею почали збиратись темні хмари. Загуркотів грім.
— Ой, лячно! — вискнув Акмон.
— Так, — погодився Пассал. — Якби ж у нас було таємне лігво, щоб у ньому сховатись.
— На жаль, ця статуя — не вхід до таємного лігва, — промовив Акмон. — У неї інше призначення.
Нутрощі Лео скрутились у вузол. Вогонь у руках згаснув. Він зрозумів, що справи дуже кепські. Він заволав: «Пастка!» і вистрибнув з фонтана, але Джейсон, на жаль, був занадто поглинутий викликом бурі.
Лео перекотився на спину, тоді як з Нептунових пальців вилетіло п’ять золотистих мотузок. Одна ледве не оповила Лео ногу. Решта налетіли на Джейсона, зв’язали його, наче теля для родео і здійняли догори ногами.
Блискавка влучила у вістря Нептунового тризубця і по статуї пробіглися електричні розряди, але керкопи вже зникли.
— Браво! — зааплодував Акмон зі столика найближчої кав’ярні. — З тебе вийшла дивовижна піньята, сину Юпітера!
— Ще б пак! — погодився Пассал. — Геркулес теж колись висів догори ногами. О, солодка помста!
Лео викликав вогняну кулю і жбурнув нею у Пассала, який намагався жонглювати двома голубами та Архімедовою сферою.
— Мамцю! — Карлик відстрибнув від вибуху, упустивши сферу на голубів.
— Час забиратись! — вирішив Акмон.
Він підняв на прощання котелок і поскакав по столиках геть. Пассал зиркнув на Архімедову сферу, яка відкотилась до ніг Лео.
Лео викликав ще одну вогняну Кулю.
— Тільки спробуй, — прогарчав він.
— Бувайте! — Пассал зробив заднє сальто й побіг за братом.
Лео згріб Архімедову сферу й кинувся до Джейсона, який досі висів шкереберть, зв’язаний, наче дикий кабан. Вільною була тільки рука з золотим мечем. Джейсон намагався з її допомогою перерізати мотузки, але поки що марно.
— Зараз, — промовив Лео. — Треба знайти перемикач...
— Та йди! — заревів Джейсон. — Я за тобою, щойно звільнюсь.
— Але...
— Не загуби їх!
Лео найменше прагнув залишатись на самоті з мавпо-карликами, але керкопи вже завертали за дальній кут площі. Він залишив Джейсона висіти і побіг за ними.
XII Лео
Карлики не дуже намагалися відірватись, що викликало в Лео підозру. Вони завжди залишались на межі видимості, гарцювали по червоних черепичних дахах, перекидали горщики з рослинами, волали, верещали й залишали сліди з гвинтів та цвяхів з пояса Лео... наче хотіли, щоб він їх не загубив.