«Будь ласка, тату, — почула Хейзел у себе в голові. — Я повинна знайти шлях до твого храму в Греції — до Дому Аїда. Якщо ти десь там, унизу, підкажи, що мені робити».
Краєм ока вона помітила, як щось блиснуло на обрії — щось маленьке і світле з неймовірною швидкістю неслося полями, залишаючи за собою білу, наче від літака, смуту.
Хейзел очам не вірила. Вона навіть сподіватись не наважувалась, але це мав бути...
— Аріон.
— Що? — запитав Ніко.
Лео радісно скрикнув, коли помітив хмару пилу, що наближалась до них.
— Це її кінь, старий! Ти пропустив цю частину пригод. Ми не бачили його від самого Канзасу!
Хейзел розсміялась — уперше за багато днів. Було так приємно побачити давнього друга.
Приблизно за милю на північ маленька світла цятка закружляла навколо пагорба і зупинилась на верхівці. Коня важко було розгледіти, але коли він здибився та радісно заіржав, звук було чутно аж на «Арго II». У Хей-зел не залишилося сумнівів — це був Аріон.
— Ми повинні зустрітися з ним, — промовила вона. — Він прийшов допомогти.
— Ну, гаразд. — Лео почухав потилицю. — Але... е-е... ми говорили якось про те, щоб більше не сідати на землю, пам'ятаєш? Гея там хоче нас убити і таке інше.
— Просто підлети трохи ближче, а я скористаюсь драбиною. — Серце Хейзел шалено калатало. — Гадаю, Аріон хоче мені дещо розповісти.
II Хейзел
Хейзел ніколи ще так не раділа. Ну, хіба що у ніч перемоги в Таборі Юпітера, коли вона вперше поцілувала Френка... але цей раз посів друге місце з дуже незначним відривом.
Щойно її ноги торкнулися землі, Хейзел кинулась до Аріона й обхопила руками його шию.
— Я сумувала! — Хейзел ткнулась обличчям у теплий бік коня та відчула запах морської солі та яблук. — Де ти був?
Аріон заіржав. На жаль, Хейзел поступалася Персі у володінні конячою мовою, але суть вона збагнула. У голосі Аріона відчувалась роздратованість, наче він говорив: «Нема часу на сентименти, дівчинко! Потрібно поспішати!» — Ти хочеш, щоб я пішла з тобою?
Кінь закивав та загарцював на місці. Темні брунатні очі нетерпляче блиснули.
Хейзел досі повірити не могла, що він справді тут. Аріон з легкістю скакав будь-якою поверхнею, навіть морем. Усе ж вона боялась, що він не піде за нею до античних земель. Середземномор’я було занадто небезпечним для напівбогів та їхніх прибічників.
Аріон не прийшов би, якби у ньому не було нагальної потреби. До того ж він здавався таким збентеженим... Будь-що, здатне стурбувати безстрашного коня, мусило вселяти в Хейзел неабиякий жах.
Натомість дівчину охопило піднесення — настільки їй остогидло страждати на морську й повітряну хвороби. На борті «Арго II» вона почувалась не кориснішою за ящик з баластом. Повернення на тверду землю надихало її. Нехай це і Геїна територія. Хейзел була готова до поїздки верхи.
— Хейзел! — покликав Ніко з корабля. — Що відбувається?
— Усе гаразд!
Хейзел присіла та викликала з-під землі золотий самородок. Вона вже значно вправніше керувала своєю силою. Коштовне каміння майже ніколи не вискакувало поряд випадково, а витягати золото з глибин землі стало зовсім легко.
Вона згодувала Аріону самородок... його улюблені ласощі, а потім усміхнулась до Лео та Ніко, які спостерігали за нею з іншого кінця драбини на висоті близько ста футів.
— Аріон хоче кудись мене відвезти.
Хлопці обмінялись стурбованими поглядами.
— Е-е... — Лео тицьнув на північ. — Будь ласка, скажи мені, що він не повезе тебе туди?
Хейзел була настільки зосереджена на Аріоні, що не помітила змін навколо. За милю від неї, на гребені найближчого пагорба, над якимись стародавніми руїнами храму або, може, фортеці збиралась буря. Величезна вихороподібна хмара насувалася на пагорб, наче забруднений чорнилом палець.
Кров у жилах Хейзел захолола. Дівчина поглянула на Аріона.
— Ти хочеш туди?
Аріон заіржав, наче кажучи: «А ти як гадаєш!»
Що ж... сама просила про допомогу. Можливо, така татова відповідь?
Хейзел сподівалася на це, але водночас відчувала в урагані якісь інші, непричетні до Плутона, сили... щось темне, могутнє і зовсім недружнє.
Проте це була її єдина можливість допомогти друзям — стати опорою, а не тягарем.
Дівчина затягнула ремінці на імперському кавалерійському мечі й залізла на спину до Аріона.
— Зі мною все буде гаразд! — крикнула вона Ніко та Лео. — Залишайтесь на місці й чекайте на мене.
— Скільки чекати? — поцікавився Ніко. — А якщо ти не повернешся?