Він підніс долоню до носа Хейзел. Дихання не було.
— Ніко, будь ласка, скажи мені, що вона зараз просто впала у той ваш глибокий транс, як ти в бронзовому глеку.
Ніко скривив обличчя.
— Я не знаю, чи вона так уміє. Формально її тато Плутон, а не Аїд, тож...
— Аїд! — скрикнув господар і з відразою в погляді відсахнувся від Ніко. — То от що за запах я відчуваю. Діти підземного світу? Якби я знав, то нізащо би вас не впустив!
Френк підвівся.
— Хейзел — чудова людина. Ви пообіцяли, що допоможете їй!
— Я не обіцяв.
Ніко оголив меч.
— Вона моя сестра, — проревів він. — Я не знаю, хто ти, але якщо ти можеш її зцілити, то зроби це, або допоможи мені Стікс...
— Ой, бла-бла-бла! — Чоловік помахав долонею і на місці Ніко ді Анжело опинилася висока рослина в горщику, зі спадаючим зеленим листям, та шістьма зрілими жовтими качанами кукурудзи.
— Отак от, — чоловік фиркнув і погрозив пальцем кукурудзі. — Діти Аїда не мають права мені наказувати! Тобі слід менше говорити і більше слухати. Тепер ти принаймні не зможеш робити першого.
Френк подався назад та врізався у ліжко.
— Що ви... навіщо?..
Чоловік здійняв брову. Френк ледве чутно пискнув, що було не кращим проявом його відважності. Він так розхвилювався через Хейзел, що цілковито забув, що казав Лео про того, кого вони шукали.
— Ви бог, — пригадав Френк.
— Триптолем. — Чоловік уклонився. — Друзі називають мене Трипом, тож не називай мене так. А якщо ти також дитина Аїда...
— Марса! — випалив Френк. — Дитина Марса!
Триптолем фиркнув.
— Що ж... не значно краще. Але, можливо, ти заслуговуєш стати чимось кращим за кукурудзу. Сорго? Сорго — чудова рослина.
— Чекайте! — заблагав Френк. — Ми тут з дружньою метою. Ми принесли дарунок. — Дуже повільно він потягнувся до рюкзака і дістав звідти книгу в шкіряній палітурці. — Це ваше?
— Мій довідник! — Триптолем ошкірився і схопив книгу. Він почав гортати сторінки і аж застрибав на п’ятах. — Ох, це приголомшливої Де ти її знайшов?
— Е-е... у Болоньї. Там були ці... — Френк пригадав, що не можна згадувати карликів. — ...жахливі чудовиська. Ми ризикували життям, але знали, що книга важлива для вас. Тож не могли б ви, можливо, ну, повернути Ніко назад у нормальний стан і зцілити Хейзел?
— Гм? — Трип відірвав очі від книги. Він задоволено декламував щось собі під ніс — щось про план розсади ріпи.
«Якби ж тут була Елла, — подумав Френк. — Вона б чудово поладнала з цим хлопцем».
— О, зцілити їх? — Триптолем несхвально хмикнув. — Звісно, я вдячний за книгу. Я, без сумнівів, можу відпустити тебе, сину Марса. Але з Аїдом у мене давня ворожнеча. Зрештою, свої божі сили я отримав від Деметри!
Френк намагався пригадати, але це було важко — голова йшла обертом від батьківських криків та отрути катоблепаса.
— Е-е... Деметра... богиня рослин. Вона... вона не любила Аїда через те, що... — раптом він пригадав стару історію, почуту в Таборі Юпітера. — Її дочка Про-зерпіна...
— Персефона, — виправив Трип. — Ірецька версія мені більш до вподоби.
«Вбий його!» — зарепетував Марс.
«Обожнюю цього хлопця! — загорланив у відповідь Apec. — Але все одного вбий його!»
Френк вирішив не сприймати це зауваження як образу. Не дуже йому кортіло перетворитись на сорго.
— Гаразд. Аїд викрав Персефону.
— Саме так!
— То... Персефона була вашою подружкою?
Трип фиркнув.
— Тоді я був лише смертним царевичем. Персефона навіть не чула про мене. Але коли Деметра почала блукати світом в її пошуках, мало хто погодився їй допомогти. Геката освітила її шлях крізь морок своїми смолоскипами. А я... що ж, коли Деметра прийшла до моїх грецьких володінь, я дав їй притулок. Утішив її, розділив з нею хліб та вино і запропонував допомогу. Тоді я не знав, що вона богиня, але мій добрий учинок приніс свої плоди. Деметра винагородила мене, зробивши богом сільського господарства!
— Оце так. Сільське господарство. Вітаю.
— Скажи! Круто, еге? Нехай там як, Деметра ніколи не ладнала з Аїдом. А я, звісно, підтримую свою покровительку. Діти Аїда... та що довго шукати! От один з них — скіфський цар Лінкос. Коли я спробував навчити його селян господарства, він убив мого правого пітона!
— Вашого... правого пітона?
Трип почовгав до своєї крилатої колісниці й застрибнув у неї. Він потягнув за важіль — і крила залопотіли. Плямистий пітон на лівому колесі розплющив очі та почав звиватись навколо вала, немов пружина. Колісниця заревіла, затремтіла, але праве колесо залишилось нерухомим, тож Триптолем завертівся на місці, то підскакуючи, то опускаючись, наче на несправній каруселі.