«Повернись до легіону і бийся з греками! — заревів Марс. — Що ми тут робимо?»
«Вбиваймо фермерів!» — гаркнув у відповідь Apec.
— Замовкніть! — уголос крикнув Френк — Обидва!
Повз нього прочовгала пара стареньких жіночок з пакетами. Вони здивовано поглянули на Френка, пробурмотіли щось і пішли далі.
Френк нещасно втупив очі у Хейзелин кавалерійській меч, що разом з його рюкзаком лежав під ногами. Можна було б повернутися на «Арго II» і привести Лео, щоб той полагодив колісницю.
Та невідомо чому Френк знав, що це завдання не для Лео. Знав, що це його випробовування. До того ж, колісниця не те щоб зламана. Механічної проблеми не було. Просто бракувало однієї змії.
Френк міг би перетворитись на пітона. Те, що він прокинувся цього ранку велетенською змією, могло бути знаком від богів. Йому не хотілось провести решту життя, обертаючи колесо фермерської колісниці, але якщо це означало врятувати Хейзел...
Ні. Має бути інший вихід.
Змії. Марс.
Хіба батько не пов’язаний якимсь чином зі зміями? Марсова священна тварина — вепр, не змія. І все ж, Френк був певен, що чув щось колись...
Запитати можна було тільки в однієї особи. Неохоче, він відкрив свідомість богам війни.
«Мені потрібна змія, — сказав він їм. — Як мені її дістати?»
«Га! Га! — зарепетував Apec. — Так, змія».
«Як той підступний Кадм, — відповів Марс. — Ми покарали його за вбивство нашого дракона!»
Обидва почали горланити. Френкова голова була ладна розколотись.
— Гаразд! Годі! — крикнув хлопець.
Голоси вщухли.
— Кадм, — пробурмотів Френк. — Кадм...
Історія почала прояснятися в голові. Напівбог Кадм убив дракона, який виявився дитям Ареса. Якими пригодами Apec здобув собі сина-дракона, Френк не хотів знати; але в покарання за смерть дракона, Apec перетворив Кадма на змію.
«Гадаєш, я зроблю це для тебе? — заревів Apec. — Ти не довів, що гідний!»
«Тільки найвидатніший герой має право про таке прохати, — промовив Марс. — Герой як Ромул!»
«Занадто римський! — крикнув Apec. — Діомед!»
«Нізащо! — крикнув у відповідь Марс. — Цей боягуз пав від руки Геракла! Може, Горацій».
Apec не відповів. Френк відчув, що той неохоче, але погодився.
— Горацій, — промовив Френк. — Добре. Якщо це потрібно, я доведу, що не гірший за Горація. Е-е... що він там зробив?
Зображення повінню хлинули у Френкову голову. Він побачив самотнього воїна, який стояв на кам’яному мості, а навпроти — ціла армія купчилась на дальньому березі Тибру.
Френк пригадав легенду. Горацій, римський генерал, самотужки затримав орду загарбників — пожертвував власним життям на тому мості, щоб перешкодити варварам перетнути Тибр. Він дав римським побратимам час на закінчення укріплень, чим урятував Республіку.
«Скверна поглинула Венецію, — промовив Марс, — як колись могла поглинути Рим. Очисти це місто!»
«Вбий усіх! — приєднався Apec. — На меч їх!»
Френк відштовхнув голоси на задвірки свідомості. Він поглянув на свої руки і вразився тому, що ті не тремтять.
Уперше за багато днів його думки були ясними. Він точно знав, що повинен робити. Тільки не знав, як саме це проверне. Шанси для смерті були відмінними, але він мусив спробувати. Від нього залежало життя Хейзел.
Він закріпив меч Хейзел на ремені, перетворив рюкзак на сагайдак з луком і помчався на площу, де бився з коровочудовиськами.
* * *
План мав три вази: небезпечна, дуже небезпечна і до сказу небезпечна.
Френк зупинився біля старої кам’яної криниці. Катоблепасів ніде не було видно. Він дістав Хейзелин меч і відколупав ним кілька кругляків. На поверхню вирвався великий сплутаний клубок шпичастого коріння. Вусики розкрились і поповзли до Френка, виділяючи зелений смердючий дим.
На відстані проревів пароплавний гудок катоблепаса. До нього приєднались інші зусібіч. Френк гадки не мав, як вони дізнались, що він збирає їхню улюблену їжу — може, у них просто відмінний нюх?
Тепер діяти потрібно було швидко. Френк відрубав довгий пучок лоз і прив’язав їх до петлі для ременя. Руки пекло і саднило, але незабаром у нього в руках опинився сяючий смердючий аркан з отруйного бур’яну. Ура.
На площу вибрели перші катоблепаси. Вони гнівно ревіли. Зелені очі палали під гривами. Довгі рила, наче пухнасті парові двигуни, видмухували газові хмари.
Френк вклав стрілу у лук і на мить відчув укол провини. Ці істоти були зовсім не тими чудовиськами, з якими він звик битись. Це по суті худоба, яка випадково виявилась отруйною.
«Хейзел помирає через них», — нагадав він собі.
Він відпустив стрілу. Найближчий катоблепас звалився додолу і розсипався пилом. Френк вклав у лук другу стрілу, але решта стада була вже майже перед ним. Ще більше катоблепасів неслись на площу з протилежного напрямку.