Френк перетворився на лева. Демонстративно заревів і стрибнув до арки, пролетівши просто над головами другого стада. Дві групи катоблепасів врізались одна в одну, але швидко оговтались і побігли за ним.
Френк не знав, чи коріння так само смердітиме, якщо він перетвориться. Зазвичай одяг та інші його речі, можна сказати, зливались з тваринною формою, та вочевидь він досі пахнув, наче смачненький отруйний обід. Щоразу, коли він проносився повз катоблепаса, той обурено ревів і приєднувався до параду, присвяченого вбивству Френка.
Він повернув на більшу вулицю і помчав крізь натовп. Що бачили смертні, Френк гадки не мав, — кіт, за яким женеться зграя собак? Люди проклинали його приблизно дванадцятьма різними мовами. У повітря раз-у-раз злітали ріжки з морозивом. Одна жінка розсипала купу кар-. навальних масок. Якийсь чувак звалився у канал.
Коли Френк озирнувся, то побачив не менше двох сотень чудовиськ, що гнались за ним, але йому цього було недостатньо. Йому були потрібні усі чудовиська Венеції, а він мав подбати, щоб ті, що позаду, залишались розлюченими.
Знайшовши вільний простір у натовпі, Френк перетворився на людину. Він дістав спату Хейзел — не найкраща зброя у його руках, але він був достатньо великим і сильним, щоб упоратись з важким кавалерійським мечем. Він навіть був радий більшій довжині. Змахнувши золотим клинком, Френк знищив першого катоблепаса і почав чекати, поки решта скупчиться перед ним.
Він намагався не зустрічатись з ними очима, але відчував, як їхні пильні погляди його свердлять. Щось йому підказувало, що, якщо всі ці чудовиська одночасно дихнуть на нього, їх об’єднаної отруйної хмари вистачить, щоб розплавити його в калюжу. Штовхаючись одне з одним, чудовиська рушили вперед.
— Хочете моїх отруйних корінців? Ходіть і заберіть! — заволав Френк.
Він перетворився на дельфіна і стрибнув у канал. Він сподівався, що катоблепаси не плавають. Чудовиська щонайменше не палали бажанням стрибнути за ним. Френк чудово їх розумів. Канал був огидним — смердючим і солоним, і теплим, наче суп, — але Френк з тяжкою бідою поплив крізь нього, ухиляючись від гондол і моторних човнів та час від часу зупиняючись, щоб процвірінькати образи дельфінячою мовою у бік чудовиськ, які слідували за ним по бічних доріжках. Коли він дістався до найближчої пристані, то перетворився назад на людину, штрикнув кількох катоблепасів, щоб залишались розлюченими, і помчав геть.
І так далі.
Через деякий час Френк наче впав у транс. Він продовжував привертати увагу нових чудовиськ, розганяв натовпи туристів і тепер вів крізь звивисті вулички старого міста цілий фан-клуб катоблепасів. Коли потрібно було швидко втекти, пірнав у канал дельфіном або перетворювався на орла та ширяв угорі, але ніколи значно не віддалявся від переслідувачів.
Щойно Френк відчував, що чудовиська втрачають інтерес, він зупинявся на якомусь даху, діставав лук і підстрелював кількох катоблепасів всередині натовпу. Він махав арканом з отруйних лоз та ображав чудовиськ за поганий подих з рота, гнівив їх ще більше, а потім мчав далі.
Він бігав колами. Губився. Одного разу повернув за кут і наткнувся на хвіст власної банди чудовиськ. Він мав би почуватись виснаженим, та якимсь чином знаходив у собі сили, щоб продовжувати — і це було добре. Найважче все ще було попереду.
Френк помітив пару мостів, але жодний з них не підходив. Один був підвісним та повністю закритим — він нізащо б не загнав на нього чудовиськ. Інший був занадто переповнений туристами. Навіть якщо чудовиська проігнорують смертних, навряд чи отруйний газ комусь піде на користь. Що більше стадо, то більше смертних зіштовхнуть у воду або розтопчать.
Зрештою Френк побачив те, що могло спрацювати. Просто попереду, за великою площею, тягнувся крізь найширший канал дерев’яний міст. Це була ґратчаста склепінчаста споруда, схожа на старовинні російські гірки, завдовжки приблизно у п’ятдесят метрів.
Френк пролетів над мостом в орлиній формі та не побачив жодних чудовиськ на протилежному березі. Кожний катоблепас Венеції, здавалось, приєднався до стада і протискувався крізь вулиці, тоді як туристи з криками розбігались хто-куди, можливо, гадаючи, що опинились посеред панічного руху безпритульних собак.
На мості не було жодного пішохода. Бездоганно.
Френк метнувся додолу, наче камінь, а потім перетворився на людину. Побіг до середини моста — ідеальної геостратегічної точки — і кинув приманку з отруйного коріння на дошки позаду себе.