Коли авангард катоблепасів дістався до підніжжя моста, Френк оголив золоту спату Хейзел.
— Ну! — заволав він. — Хочете дізнатись, чого вартий Френк Чжан? Уперед!
Френк усвідомив, що кричить не тільки на чудовиськ. Він давав вихід тижням страху, гніву й обурення. Голоси Марса та Ареса кричали з ним в унісон.
Чудовиська кинулись у напад. Червона завіса застелила Френкові очі.
Потім йому важко було пригадати всі подробиці. Він рубав чудовиськ, поки жовтий пил не дійшов до колін. Щойно перевага переходила на бік чудовиськ і газова хмара починала душити Френка, він змінював форму — ставав слоном, драконом або. левом, — і кожне перетворення наче прочищало легені, надавало свіжий прилив енергії. Перетворюватись ставало так легко, що він міг почати атаку людиною з мечем, а закінчити левом — роздерти кігтями катоблепасову морду.
Чудовиська хвицались копитами. Видмухали смертоносні гази і свердлили Френка отруйними очима. Він мав давно померти. Лежати розтоптаним у пилу. Та якимсь чином він залишався на ногах, неушкоджений, і обрушував на ворогів ураган своєї люті.
Френк не відчував насолоди, але і не вагався. Він проткнув одне чудовисько і відрубав голову іншому. Перетворився на дракона і розірвав зубами катоблепаса навпіл, а потім став слоном і роздавив ногою ще трьох одночасно.
Усе в очах досі палало червоним. Френк збагнув, що не марить. Він справді світився — оточений багряною аурою.
Він бився, поки не залишився тільки один катоблепас.
З мечем напоготові Френк упився очима у супротивника. З ніг до голови вкритий прахом чудовиськ, він обливався потом і ледве не задихався, але був цілковито неушкодженим.
Катоблепас заричав. Він, певно, був не найрозумнішим чудовиськом. Попри те що кілька сотень його побратимів щойно полягли, катоблепас не відступив.
— Марсе! — крикнув Френк. — Я витримав випробовування. Тепер мені потрібна змія!
Френк сумнівався, що хтось коли-небудь викрикував ці слова. Вимога щонайменше була смішною. Він не отримав відповіді з небес. Але голоси в голові вперше за тривалий час замовкли.
У катоблепаса урвався терпець. Він стрибнув на Френка і не залишив тому вибору. Френк змахнув мечем угору. Щойно клинок дістався цілі, чудовисько зникло зі спалахом криваво-червоного світла. Коли у Френкових очах прояснилось, він побачив, що біля його ніг лежить, згорнувшись, краплистий бурий бірманський пітон.
— Чудова робота, — пролунав знайомий голос.
За кілька футів від Френка стояв його батько Марс, у червоному береті та зеленувато-коричневій формі Італійських військ спецпризначення, з автоматом за плечем. Кутасте обличчя суворе, очі приховані за темними окулярами.
— Батьку, — ледве вимовив Френк.
Він не вірив у те, що щойно зробив. Страх наздогнав його. Йому захотілось заридати, але він здогадувався, що робити цього перед Марсом не варто.
— Природньо відчувати страх. — Голос бога війни був навдивовижу теплим, сповненим гордості. — Усі великі воїни бояться. Не бояться тільки дурні та сліпці. Але ти, мій сину, зустрівся віч-на-віч зі своїм страхом. Зробив те, що мав, подібно Горацію. Це був твій міст, і ти його захистив.
— Я... — Френк не знав, що сказати. — Я... я просто хотів змію.
Тінь усмішки торкнулась Марсового рота.
— Так. І тепер вона в тебе є. Твоя хоробрість об єднала мої форми, грецьку та римську, нехай лише на мить. Йди. Врятуй своїх друзів. Але запам’ятай, що я тобі скажу, Френку. Твоє найбільше випробування все ще попереду. Коли ви зіткнетесь з Геїними військами на Епірі, твоє керівництво...
Раптом бог зігнувся навпіл, схопився руками за голову. Його постать замерехтіла. Воєнна форма перетворилась на тогу, а потім на мотоциклетну куртку і джинси. Автомат став мечем, а потім гранатометом.
— Муки! — заревів Марс. — Йди! Поквапся!
Френк не забарився. Незважаючи на смертну втому, перетворився на велетенського орла, схопив пітона у масивні пазурі і злетів у небо.
Коли він озирнувся, над серединою моста здійнялась мініатюрна грибоподібна хмара, вогняні кільця змітали усе навколо, і пара голосів — Марсів та Аресів — закричали: «Ні-і-і-і!»
Френк не розумів, що щойно сталось, але розмірковувати над цим бракувало часу. Він здійнявся ще вище над містом — тепер цілковито позбавленим чудовиськ — і попрямував до Триптолемового дому.
* * *
— Ти знайшов змію! — вигукнув бог фермерства.
Френк проігнорував його. Він увірвався у La Casa Nera, тягнучи пітона за хвіст, наче дуже дивний мішок Санта Клауса, і відпустив тварину біля ліжка.