Вочевидь цар та цариця підземного царства вирішили, що «подбати» про когось означає дати йому швабру і зробити прибиральником. Така безсердечність навіть для Аїда була винятковою. Вона ніколи не співчувала титанам, але взяти безсмертного з промитим мозком та змусити його безкоштовно прибирати твій розгардіяш — здавалось їй зовсім неправильним.
«Він тобі не друг», — нагадала вона собі.
Їй навіть страшно було уявити, що Боб раптом пригадає, хто він. Чудовиська відновлюються у Тартарі. Що коли це місце відновило його пам’ять? Що коли він знову став Япетом... що ж, Аннабет бачила, як він розібрався з емпусами. У неї не було зброї. Вони з Персі були не у найліпшому стані для битви з титаном.
Вона знервовано зиркнула на ручку Бобової швабри. Раптом цей прихований наконечник вискочить назовні й опиниться перед її обличчям?
Слідувати за Бобом крізь Тартар було неймовірним ризиком. На жаль, кращий план не спадав на думку.
Вони обережно просувались крізь попелясте пустирище, коли в отруйних хмарах угорі спалахнула червона блискавка. Ще один чарівний день у підземеллі світобудови. Аннабет не дуже далеко бачила крізь туман, але що довше вони йшли, то більше вона запевнялась у тому, що весь ландшафт — це низхідна крива.
Вона чула суперечливі описи Тартару. Бездонна яма. Оточена латунними стінами фортеця. Суцільна безмежна порожнеча.
Одна легенда зображала його як зворотність неба —-величезний, порожній, перевернутий кам’яний купол. Це здавалось найбільш точним описом, але якщо Тартар —-купол, то він, напевно, подібно небу не має справжнього дна, а натомість складається з багатьох ярусів, кожний з яких темніший та ворожіший, ніж попередній.
І навіть це не повна, жахлива правда...
Вони минули пузир у землі — охоплену корчами прозору кулю розміром з невеличкий фургон. Усередині, скрутившись, лежало напівсформоване тіло драгона. Боб, не вагаючись, простромив списом пузир. Той розірвався гейзером паруючого жовтого слизу — і драгон розчинився у повітрі.
Боб рушив далі.
«Чудовиська — прищі на шкірі Тартара», — подумала Аннабет і здригнулась. Інколи вона шкодувала, що має таку чудову уяву, тому що зараз була певна, що вони йдуть по живій істоті. Весь цей заплутаний ландшафт — купол, яма, як його не називай, — тіло бога Тартара. Під їхніми ногами — найдавніше втілення зла. Так само як Гея живе у поверхні землі, Тартар живе у цій ямі.
Якщо бог помітить, як вони йдуть по його шкірі, наче блохи на собаці... Годі. Достатньо роздумів.
— Тут, — промовив Боб.
Вони зупинились на вершині гребня. Знизу у закритій зусібіч западині, схожій на місячний кратер, кільце зруйнованих колон з чорного мармуру оточувало темний кам’яний вівтар.
— Святилище Гермеса, — пояснив Боб.
Персі нахмурився.
— Гермесове святилище у Тартарі?
Боб весело розсміявся.
— Так. Впало звідкись дуже давно. Може, зі смертного світу. Може, з Олімпу. Хай там як, чудовиська тримаються подалі. Більшість.
— Звідки ти знав, що воно тут? — поцікавилася Аннабет.
Усмішка Боба згасла. В очах з’явився розсіяний погляд.
— Не пам’ятаю.
— Це нічого, — швидко промовив Персі.
Аннабет закортіло дати собі копняка. Перш ніж Боб став Бобом, він був титаном Япетом. І як усі його брати та сестри тисячоліттями був ув’язнений у Тартарі. Звичайно він знає місцевість. І якщо пам’ятає святилище, то може почати пригадувати інші подробиці своєї старої в’язниці та старого життя. Це було б недобре.
Вони спустились у кратер і зайшли у кільце колон. Аннабет звалилась на величезний мармуровий уламок, безсила зробити ще хоч один крок. Персі заступницькі став над нею і ретельно обвів очима місцевість. Чорнильний грозовий фронт тепер був менш ніж за сотню футів від них, покривав темрявою усе, що було попереду. Край кратера закривав вид на пустирище позаду. Чудова схованка, але якщо на них хтось таки наткнеться, вони дізнаються про це тільки, коли буде запізно.
— Ти сказав, що за нами хтось женеться, — промовила Аннабет. — Хто?
Боб підмітав коло підніжжя вівтаря, час від часу присідаючи та розглядаючи підлогу, наче щось шукав.
— Вони йдуть за нами, так. Знають, що ви тут. Велетні й титани.. Переможені. Вони знають.