Невідомо звідки перед ними з’явилися скелі. Під ногами утворювалися ущелини. Аннабет дивом у них не втрапила. Крізь морок лунав рев чудовиськ, але неможливо було зрозуміти, звідки саме. Напевне можна було сказати тільки одне — земля продовжувала хилитися донизу.
У Тартарі взагалі, здавалось, існував один напрямок — «донизу». Варто було зробити бодай крок назад, і Аннабет відчувала смертельну втому, так наче сила тяжіння збільшувалася, аби не дати їй повернутися. Якщо вся ця яма і справді була тілом Тартара, то вони зараз могли марширувати просто по його горлянці.
Думки настільки поглинули Аннабет, що вона не помічала обрив, поки не стало вже запізно.
— Обережно! — закричав Персі та спробував ухопити її руку, але вона вже падала.
На щастя, це була лише неглибока западина. Її майже цілком вкривали пухирі з чудовиськами. Аннабет м’яко приземлилась на теплу гнучку поверхню і вже встигла подякувати долі, коли розплющила очі та усвідомила, що витріщається крізь сяючу золотаву мембрану на інше обличчя, значно більшого розміру.
Вона з криком відсахнулась і скотилась на землю. Серце було ладне вистрибнути з грудей.
Персі допоміг їй підвестись.
— Усе гаразд?
Аннабет не ризикнула відповідати. Якби вона розтулила рота, то напевно скрикнула б знову — і це було б принизливо. Вона дочка Афіни, а не якесь там полохливе дівчатко з фільмів жахів.
І все ж, боги олімпійські... Перед нею, скрутившись калачиком у пухирі, лежав повністю сформований титан у золотих обладунках. Його шкіра блищала, наче відполіровані монети. Очі були заплющені, але він так напружено супив брови, що, здавалось, з його рота от-от вирветься несамовитий бойовий клич. Навіть крізь мембрану Аннабет відчувала жар, який виділяло його тіло.
— Гіперіон, — промовив Персі. — Ненавиджу цього типа.
Плече Аннабет раптом занило від давньої рани. У Битві при Мангеттені Персі бився з цим титаном на водосховищі — вода проти вогню. Тоді Персі вперше викликав ураган — забути таке було неможливо.
— Я гадала, Гровер перетворив його на клен.
— Еге, — погодився Персі. — Може, клен помер, і його повернуло сюди?
Аннабет пригадала, як Гіперіон метав вогняні вибухи, і скільки сатирів та німф він убив, перш ніж Персі та Гровер його зупинили.
Вона хотіла запропонувати розірвати пухир Гіперіона, перш ніж титан прокинеться. Той, здавалось, був готовий будь-якої миті вирватися назовні та почати смажити все на своєму шляху.
Тоді вона зиркнула на Боба. Сріблястий титан, нахмуривши брови, зосереджено розглядав Гіперіона — наче впізнав когось знайомого. Їхні обличчя такі схожі...
Аннабет подумки лайнулась. Авжеж схожі. Гіперіон — його брат. Гіперіон був володарем сходу. А Япет, Боб, був володарем заходу. Забери у Боба швабру та одяг прибиральника, начепи на нього обладунки та вкороти волосся, заміни срібло золотом — і Япет стане майже копією Гіперіона.
— Бобе, — промовила вона, — нам треба йти.
— Золото, не срібло, — пробурмотів Боб. — Але він схожий на мене.
— Бобе, — промовив Персі. — Агов, друзяко, ходімо.
Титан нерішуче повернувся.
— Я твій друг? — запитав Персі.
— Так. — Голос Боба звучав загрозливо невпевнено. — Ми друзі.
— Ти знаєш, що деякі чудовиська хороші. А деякі — погані.
— Гм. Це як... гарненькі примарні панночки, які служать Персефоні, хороші. А вибухові зомбі — погані.
— Так. І смертні теж бувають поганими та хорошими. Те саме стосується титанів.
— Титани... — Боб навис над ними й сердито насупив брови.
Аннабет була певна, що її хлопець щойно припустився помилки.
— Це ти, — спокійно промовив Персі. — Титан Боб. Ти хороший. Що брехати, ти неймовірний. Але деякі титани не такі. Оцей хлопець, Гіперіон, цілковитий поганець. Він намагався вбити мене... намагався вбити багатьох людей.
Боб кліпнув сріблястими очима.
— Але він схожий... його обличчя таке...
— Він схожий на тебе, — погодився Персі. — Він титан, як і ти. Але він не хороший, на відміну від тебе.
— Боб хороший. — Титанові пальці стиснули ручку швабри. — Так. Завжди є принаймні один хороший — серед чудовиськ, титанів, велетнів.
— Ну... — Персі скривив обличчя. — Щодо велетнів я не певен.
— О, ні. Є. — Боб наполегливо кивнув.
Аннабет відчувала, що вони вже занадто довго простояли на одному місці. Переслідувачі мали б бути зовсім поряд.