— Що? — рявкнув він.
— Е-е... вибачте, — промовила Хейзел. — З вами все гаразд?
Тренер фиркнув і ширше відчинив двері.
— Що це за питання таке?
У кімнаті більше нікого не було.
— Я... — Хейзел намагалася пригадати, чого вона прийшла. — Я подумала, що ви зможете поговорити з моїм тхором.
Тренерові очі звузились. Він понизив голос.
— Ми шифруємось? На борті незваний гість?
— Ну, в якомусь сенсі.
Ґейл визирнула з-за Хейзел і застрекотіла.
Тренера це наче образило. Він застрекотів у відповідь.
Почалось щось, схоже на напружену суперечку.
— Що вона сказала? — запитала Хейзел.
— Багато чого нахабного, — буркнув сатир. — Якщо коротко — вона тут, щоб подивитись, як усе піде.
— Що піде?
Тренер топнув копитом.
— Звідки мені знати? Вона — тхір! Вони ніколи не дають безпосередніх відповідей. А тепер, перепрошую, але в мене є, гм, справи...
І він грюкнув дверима просто перед її обличчям.
* * *
Після сніданку Хейзел пішла на лівий борт корабля з надією вгамувати свій живіт. Ґейл підбігла до неї та випустила гази на поручні, але сильний адріатичний вітер відніс їх геть.
Хейзел розмірковувала, яка біда трапилась у тренера. Він певно розмовляв з кимось через повідомлення Іриди, але якщо він отримав «чудові новини», то чому здавався таким пригніченим? Дівчина ніколи не бачила його таким збентеженим. На жаль, вона сумнівалась, що за потреби тренер попросить допомоги. Його важко було назвати душевною та відвертою людиною.
«Вона тут, аби подивитись, як усе піде».
Незабаром мало щось трапитись. На Хейзел чекало випробовування.
Вона, щоправда, зовсім не розуміла, як має опанувати чаклунство без навчання. Геката очікує, що Хейзел переможе якусь надзвичайно могутню чаклунку — жіночку в золотій сукні, яку Лео бачив уві сні. Але яким чином?
Хейзел витрачала весь свій вільний час на спроби з’ясувати це. Вона витріщалась на свою спату, намагаючись зробити її схожою на тростину. Намагалася викликати хмару, щоб сховати повний місяць. Зосереджувалась так сильно, що перед очима з’являлися плями, а у вухах починало дзвеніти, але нічого не траплялось. Вона не могла керувати Туманом.
Останні кілька ночей сни погіршились. Одного разу Хейзел опинилась на Асфоделевій луці, безцільно ширяла поміж примар. Іншого разу була в печері Геї на Алясці, де вони з мамою померли від обвалу стелі під розлючене завивання богині землі. А ще вона була на сходах до маминої квартири в Новому Орлеані, віч-на-віч із батьком, Плутоном. Його холодні пальці стискали її руки. Складки його чорного вовняного костюма перепліталися з ув’язненими душами. Він впився в неї темними розлюченими очима і сказав: «Померлі бачать те, що очікують побачити. Так само, як і живі. У цьому таємниця».
У житті він ніколи не говорив їй цього. Хейзел гадки не мала, що він мав на увазі.
Але найгірші кошмари нагадували короткі уривки з майбутнього. У них Хейзел лізла крізь темний тунель, тоді як навколо лунав жіночий сміх.
«Спробуй це підкорити, дитино Плутона», — глузувала жінка.
І щоразу Хейзел снилися картини, які вона бачила на роздоріжжі Гекати: Лео падає з неба; Персі та Ан-набет лежать непритомні, а можливо, мертві, перед чорними металевими дверима, і над ними нависає затемнена постать — повитий мороком велетень Клітій.
Поряд роздратовано зацвірінькала Ґейл. Хейзел закортіло зіштовхнути тупого гризуна в море.
«Я не можу навіть власні сни контролювати! — хотілось скрикнути їй. — Як я мушу контролювати Туман?»
Вона почувалась такою нещасною, що помітила Френка тільки тоді, коли він став зовсім поряд.
— Трохи краще? — поцікавився хлопець.
Він узяв її долоню, і та потонула в його руці. Хейзел досі не вірилось, наскільки вищим він став. Френк перетворювався на стількох тварин, що вона не могла зрозуміти, чому чергова трансформація так її вражає... але раптом він позбувся всієї надмірної ваги. Його більше не можна було назвати пухкеньким чи товстеньким. Він тепер був на вигляд як футболіст, кремезний і сильний. Його тіло мало інший центр інерції. Плечі стали ширшими. Він навіть ходив упевненіше.
Те, що Френк зробив на тому мості, у Венеції... Хейзел досі була вражена. Ніхто з них не бачив битви на власні очі, але ніхто не ставив її під сумнів. Френк дуже сильно змінився. Навіть Лео припинив жартувати в його бік.
— Я... зі мною все гаразд, — вимовила Хейзел. — А ти як?
Він усміхнувся, у куточках його очей з’явилися зморшки.
— Я, гм... Став вище. Окрім цього, так. Усе гаразд. Я, розумієш, не змінився всередині...