— А, точно. — Жінка кивнула. — Трохи світла не завадить.
Вона здійняла руки, й за мить у них з’явилися два палаючі старовинні смолоскипи. Туман відступив до країв подвір’я. Дві димчасті тварини біля ніг жінки набули твердої форми. Одна виявилась чорним лабрадором-ретривером. Інша — довгим та пухнастим сірим гризуном з білим хутром на мордочці. Може, ласка?
Жінка безтурботно усміхнулась.
— Я — Геката, — промовила вона. — Богиня чаклунства. Нам багато що треба обговорити, якщо ти переживеш цю ніч.
IV Хейзел
Хейзел хотілося втекти, але ноги наче прикипіли до сліпучо-білої бруківки.
Обабіч від перехрестя з-під землі, наче стебла рослин, вирвались дві темні металеві підставки. Геката встромила в них смолоскипи, а потім почала повільно ходжати навколо Хейзел, розглядаючи її так, наче вони були партнерами в якомусь химерному й моторошному танці.
Чорний собака та ласка не відставали від своєї господині.
— Ти схожа на матір, — зрештою промовила богиня.
У Хейзел стиснуло горло.
— Ви знали її?
— Авжеж. Марі була ворожкою. Вона заробляла на життя наговорами, прокляттями та ґрі-ґрі. Я — богиня чаклунства.
Чисто-чорні очі наче повільно витягували душу з Хейзел. У школі Святої Агнеси, під час першого життя в Новому Орлеані, вона зазнала знущань через свою матір. Діти називали Марі Левек відьмою. Черниці шепотілись, ніби мама Хейзел торгує з дияволом.
«Якщо черниці боялись мами, то що б вони сказали про цю богиню?» — подумала Хейзел.
— Багато хто мене боїться, — промовила Геката, наче прочитавши її думки. — Але чаклунство ані добре, ані лихе. Це знаряддя, як от ніж. Хіба ніж лихий? Тільки якщо його володар лихий.
— Моя... моя мати... — Хейзел затиналась. — Вона не вірила в чаклунство. Зовсім. Вона тільки вдавала, заради грошей.
Ласка оголила ікла й зацвірінькала, а потім із задньої частини її тіла вирвався писк. За інших обставин гази в цього малятка здалися б кумедними, але Хейзел було не до сміху. Червоні очі гризуна горіли в напівтемряві, наче крихітні жаринки, і лиховісно дивилися на неї.
— Тихо, Ґейл. — Геката знизала плечима на знак вибачення. — Ґейл не любить слухати про скептиків та шахраїв. Бач, вона сама колись була відьмою.
— Ваша ласка була відьмою?
— Власне, вона — тхір. Але, так, Ґейл колись була дуже неприємною відьмою. Вона не дотримувала жодних заходів гігієни, а ще... мала труднощі з травленням. — Геката помахала долонею перед носом. — Це погано вплинуло на репутацію інших моїх учнів.
— Гаразд. — Хейзел намагалася не дивитись на ласку. Їй зовсім не кортіло дізнаватись більше про кишковий розлад гризуна.
— Одне слово, — продовжила Геката, — я перетворила її на тхора. Як тхір вона значно приємніша.
Хейзел важко глитнула. Вона поглянула на чорного собаку, що з любов’ю тикався носом у долоню богині.
— А ваш лабрадор?..
— О, це Гекуба, остання цариця Трої, — промовила Геката таким тоном, наче каже очевидні речі.
Собака рохнула.
— Маєш рацію, Гекубо, — промовила богиня. — Немає часу на довге знайомство. Суть у тому, Хейзел Левек, що твоя мати може й стверджувала, ніби не вірить, проте володіла справжніми чаклунськими силами. З часом вона це збагнула. І коли вона шукала заклинання для виклику Плутона, я допомогла їй його знайти.
— Ви?..
— Так. — Геката продовжила ходжати навколо Хейзел. — Я бачила у твоїй матері талант. А тепер бачу навіть більший талант у тобі.
Голова Хейзел пішла обертом. Вона пригадала передсмертну сповідь матері: як вона закликала Плутона, як бог закохався у неї і як через жадібне бажання її дочка, Хейзел, народилась із прокляттям. Хейзел мала владу над усіма підземними скарбами, але кожний, хто отримував їх, був приречений на страждання або смерть.
А тепер ця богиня стверджує, що все це сталося через неї.
— Моя мати страждала через це заклинання. Усе своє життя я...
— Без мене твого життя б не було, — байдуже відрізала Геката. — У мене немає часу на твою злість. Так само як і у тебе. Без моєї допомоги ти помреш.
Чорний собака гаркнув. Тхір клацнув іклами й випустив гази.
Легені Хейзел наче наповнилися розпеченим піском. — Яка ще допомога? — випалила вона.
Геката здійняла свої бліді руки. У трьох брамах, з яких вона вийшла — на півночі, сході й заході, — завирував Туман. Засяяв та замерехтів вихор чорно-білих зображень, наче в старих німих кінострічках, які ще можна було переглянути в кінотеатрах, коли Хейзел була зовсім малою.