Хейзел витягнула руки. Раніше вона не думала про це, а зараз просто зосередилась на воді й закликала імперське золото.
Безглуздий задум. Меч був занадто далеко, швидше за все, за сотню футів під водою. Однак дівчина відчула, як щось ледве помітно смикнуло її за палець, наче рибка клюнула на приманку. Тієї самої миті з води вискочив меч Джейсона та влетів їй просто в долоню.
— Тримай, — промовила вона, передаючи меч.
Очі Джейсона округлились від здивування.
— Як... це ж не менше півмилі!
— Я багато тренуюсь, — збрехала Хейзел.
Вона сподівалась, що, викликавши меч Джейсона, випадково його не прокляла, так само як робила з усіма коштовностями та цінними металами.
Але чомусь Хейзел відчувала, що зі зброєю все інакше. Зрештою, вона підняла купу мечів та списів з імперського золота з-під льодовика та роздала їх П’ятій когорті. Поганих наслідків, начебто, не було.
«Годі», — подумала Хейзел і придушила тривогу. Її переповнював гнів на Гекату. Вона дуже втомилась від того, що боги маніпулюють нею, і не збиралась більше непокоїтися через якісь дріб’язкові проблеми.
— Ну, якщо заперечень більше немає, нам слід зустрітися з одним грабіжником.
XXVII Хейзел
Хейзел любила прогулянки на природі... але дертись на двохсотфутову скелю по сходах без перил та зі сварливим тхором на плечі? Не дуже. Особливо, коли верхи на Аріоні можна забратися нагору лише за кілька секунд.
Джейсон ішов позаду, щоб зловити її, якщо вона раптом впаде. Хейзел була вдячна йому за це. Усе ж його присутність анітрохи не робила урвище менш страшним.
Вона глянула праворуч. Це було помилкою. Її нога зісковзнула, з виступу посипався гравій. Ґейл на плечі тривожно пискнула.
— Усе гаразд? — запитав Джейсон.
— Так. — Серце Хейзел несамовито калатало. — Гаразд.
Місця було замало, щоб озирнутись до нього. Вона просто мусила повірити, що він не дозволить їй розбитися на смерть. Здатність літати робила Джейсона єдиним розумним вибором для цього. І все ж, їй було б спокійніше з Френком, чи з Ніко, чи з Пайпер, чи з Лео. Чи навіть... ну, гаразд, можливо, не з тренером Хеджем. Хай там як, Хейзел не могла прочитати Джейсона Грейса.
Вона чула розповіді про нього від самого прибуття до Табору Юпітера. Легіонери з великою повагою говорили про сина Юпітера, який піднявся зі скромних лав П’ятої когорти до посади претора, привів їх до перемоги в битві при горі Тем, а потім зник. Навіть тепер, після всіх подій минулих тижнів, Джейсон більше здавався їй легендою, ніж звичайною людиною. Хейзел важко було звикнути до цих крижаних блакитних очей і розважливої стриманості в поведінці, так наче він ретельно обдумував кожне слово, перш ніж щось сказати. А ще вона не могла забути того, що він був ладний відмовитись від її брата, коли дізнався, що того тримають ув’язненим у Римі.
Джейсон уважав, що Ніко — приманка в пастці. І він не помилявся. Тож тепер, коли Ніко вже був у безпеці, Хейзел розуміла, що Джейсонова обережність була слушною. Проте вона не знала, що думати про цього хлопця. Раптом нагорі вони потраплять у халепу, а Джейсон вирішить, що рятувати її — не на користь усьому походу?
Хейзел підвела очі. Звідси грабіжника видно не було, але вона відчувала, що він десь там, чекає. Вона не сумнівалась, що зможе викликати достатньо самоцвітів та золота, аби вразити найжадібнішого грабіжника. Та, цікаво, чи принесуть скарби нещастя? Вона досі не знала, чи залишило її прокляття після того, як вона померла. Ця ситуація здавалась чудовою нагодою, щоб з’ясувати. Той, хто грабує невинних напівбогів та нацьковує на них велетенську черепаху, безперечно заслуговує на кілька кепських проклять.
Ґейл зістрибнула з її плеча і побігла вперед. Дорогою вона озирнулася і нетерпляче гаркнула.
— Швидше не можу, — пробурмотіла Хейзел.
Вона не могла позбутися відчуття, що тхір жадає подивитись на її падіння.
— Це твоє... керування Туманом, — промовив Джейсон. — Щось виходить?
— Ні, — зізналась Хейзел.
Їй не подобалось думати про власні невдачі... про чайку, яку вона не змогла перетворити на дракона, про тренерову битку, що вперто відмовлялась обертатися на хот-дог. Вона просто не могла змусити себе повірити, що бодай щось із цього можливе.
— У тебе вийде, — промовив Джейсон.
Його тон здивував її. Це не було звичайною люб'язною фразою, вимовленою мимохіть. Він здавався твердо переконаним у своїх словах. Вона продовжила підніматись, але уявила, як він дивиться на неї своїми пронизливими блакитними очима, з упевнено здійнятою головою.
— Чому ти так певен? — поцікавилася вона.