— Вона б нізащо, — пробурмотів він. — Вона б нізащо не прокляла мене.
Очі демониць злились воєдино подібно до їхніх голосів. Боки Персі запульсували. Біль у грудях став сильнішим, наче хтось вкручував у них кинджал.
Аннабет блукала поміж демониць, відчайдушно вигукуючи його ім’я. Персі прагнув побігти до неї, але розумів, що ереї цьому завадять. Аннабет досі була живою тільки з однієї причини — духи насолоджувались її стражданнями.
Персі стиснув щелепи. Байдуже, скільки проклять доведеться знести. Він утримуватиме цих відьом на собі та захищатиме Аннабет стільки, скільки зможе.
З несамовитим криком він кинувся на всіх них разом.
XXXI Персі
Десь хвилину Персі відчував, що перемагає. Анаклузмос рубав ерей так, наче ті були, з цукру. Одна запанікувала і налетіла обличчям на дерево. Ще одна завищала і здійнялась у повітря, але Персі відрізав їй крила і відправив у прірву.
Щоразу, коли розсипались демониці, Персі відчував, як на нього обрушується нове прокляття. Деякі були різкими та болісними: удар чимось гострим у живіт, пекуче відчуття, наче його облили вогнем з паяльної лампи. Інші — ледве помітними: легкий озноб, некерований тик у правому оці.
Ну, серйозно, хто в передсмертну мить проклинає когось словами: «Щоб у тебе око смикалось!»
Персі знав, що вбив багато чудовиськ, але ніколи не думав про це з точки зору чудовиськ. І тепер їхній біль, гнів, обурення обрушились на нього усією своєю вагою.
Кількість ерей тільки зростала. Замість кожної вбитої ним з’являлось шість нових.
Він не відчував руки з мечем. Його тіло боліло, а в очах усе пливло. Він спробував продертись до Аннабет, але вона щоразу вислизала у нього з рук та продовжувала кликати його, блукаючи поміж демониць.
Поки Персі намагався дістатись до дівчини, на нього накинулась чергова демониця і впилась іклами в його стегно. Персі заревів. Він розрубав чудовисько, перетворивши на пил, але тієї самої миті впав навколішки.
У роті пекло гірше, ніж після ковтка вогняної води з Флегетона. Він зігнувся навпіл. Його трясло й нудило так, наче дюжина вогняних змій проповзала крізь його стравохід.
«Ти обрав, — промовив голос ерей, — прокляття Фінея... відмінний вибір передсмертної агонії».
Персі спробував відповісти, але язик наче засунули в мікрохвильову піч. Він пригадав старого сліпого царя, який з газонокосаркою ганявся за гарпіями по Портленду. Персі запропонував старому парі, у результаті якого той випив отруйну горгонячу кров. Персі не пам’ятав, щоб старий бурмотів прокляття, та після того як Фіней розсипався на пил та повернувся до Підземного царства, він навряд чи бажав Персі довгого та щасливого життя.
Після тієї перемоги Гея попередила Персі: «Не випробовуй долю. Коли твоя смерть прийде, я обіцяю, що вона буде значно боліснішою за горгонячу кров».
І от він у Тартарі помирає від крові горгон та від дюжини інших болісних проклять, дивиться, як його дівчина ходить поруч і шукає його, безпорадна та сліпа, переконана, що він її залишив. Він стиснув меч. Його кулаки задимились. Передпліччя вкрила біла хмара.
«Я не помру отак», — подумав він.
Не тільки тому, що це було болісно та принизливо, але й тому що він потрібен Аннабет. Щойно Персі помре, демониці перемкнуться на неї. Він не може залишити її одну.
Ереї скупчились навколо нього. Вони шипіли та фиркали.
«Спочатку розірве голову», — припустив голос.
«Ні, — відповів самому собі той самий голос, але з іншого напрямку. — Розірве все тіло одночасно».
«Закладаюся на те, як він помре... Який слід залишить після себе на землі».
— Бобе, — прохрипів він. — Ти потрібен мені.
Марний заклик. Він і сам ледве себе чув. До того ж навіщо Бобу поспішати на допомогу вдруге? Тепер він знає правду. Персі йому не друг.
Персі усвідомив, що Тартар, який він бачив, — лише пом'якшена версія справжнього жаху, тільки те, з чим може впоратися напівбожий мозок. Найгірше було приховане, так само як Туман ховав чудовиськ від смертних очей. І тепер, у мить своєї смерті, Персі бачив істину.
Повітря було диханням Тартару. Усі ці чудовиська — кров’яними тільцями, які циркулюють його тілом. Усе, що бачив Персі дотепер, було сном в уяві темного бога прірви.
Певно саме таким побачив Тартар Ніко — і це ледве не лишило його здорового глузду. Ніко... один з тих багатьох, кого кривдив Персі. А вони з Аннабет пройшли так далеко в Тартарі тільки тому, що Ніко ді Анжело повівся як справжній друг Боба.