— Бачиш весь жах прірви? — лагідно промовили ереї. — Здавайся, Персі Джексоне. Хіба смерть не ліпша за муки цього місця?
— Мені прикро, — пробурмотів Персі.
— Йому прикро! — з насолодою вискнули ереї. — Він шкодує про помилки свого життя, про злочини проти дітей Тартара!
— Ні, — відрізав Персі. — Мені прикро, що я обманув друга. Бобе, я мав бути чесним... Прошу... пробач мене. Захисти Аннабет!
Він не розраховував, що Боб почує чи відгукнеться, але в цій ситуації було правильним очистити свою совість. Ніхто окрім нього не винен у його бідах. Ані боги. Ані Боб. Ані навіть Каліпсо, яку він залишив одну на тому острові. Може, в її серці з часом запеклась гіркота, тому вона прокляла його дівчину з розпачу. Проте... Персі мав простежити, щоб боги повернули її із заслання в Огігії, як вони й обіцяли. Він учинив з нею не краще, ніж з Бобом. Навіть не згадував про неї, попри те, що її подарунок досі квітне на підвіконні його мами.
Знадобились останні рештки зусиль, але він підвівся. Усе його тіло повивала пара. Ноги тремтіли. Нутрощі трясло, наче вулкан перед виверженням.
«Принаймні, помру в бою», — подумав він і здійняв Анаклузмос.
Та перш ніж він устиг вдарити, усіх ерей перед ним розірвало на пил.
XXXII Персі
Боб безперечно вмів користуватися шваброю.
Рубаючи на всі боки, він убивав демониць одна за одною, а Малий Боб сидів на його плечах, вигинав спину та шипів.
За кілька секунд не залишилось жодної ереї. Більшість загинула. Розумніші з пронизливим криком полетіли геть у темряву.
Персі хотів подякувати титану, але голос не слухався. Ноги підгинались. У вухах дзвеніло. Крізь червону завісу болю він побачив за кілька ярдів від себе Аннабет, яка йшла просто до краю скелі.
— Га! — тільки й зміг прохрипіти Персі.
Боб прослідив за його поглядом, підскочив до Аннабет і схопив її. Та почала волати й борсатися, кілька разів вдарила Боба в живіт, але титан, здавалось, не зважав. Він підніс її до Персі та обережно поклав на землю.
Титан доторкнувся до її чола.
— Йой.
Аннабет припинила борсатись. Її очі прояснились.
— Де... що?..
Вона побачила Персі. Кілька емоцій умить промайнули на її обличчі: полегшення, радість, шок, жах.
— Що з ним? — скрикнула вона. — Що трапилось?
Вона схопила його за плечі, поклала голову на груди і заридала.
Персі хотів сказати їй, що все з ним добре, та, авжеж, це було неправдою. Він навіть не відчував свого тіла. Його свідомість була наче маленька повітряна кулька з гелієм, яка застрягла в маківці. Вона не мала ані ваги, ані сили. Просто розширювалась, стаючи дедалі легшою. Він розумів, що незабаром ця кулька або нитка на ній розірветься, тоді життя залишить його тіло.
Аннабет узяла в руки його обличчя, поцілувала і намагалася витерти пил та піт з його очей.
Боб навис над ними, тримаючи швабру, наче прапор. Його біле непроникне обличчя світилось у темряві.
— Багато проклять, — промовив Боб. — Персі заподіяв багато поганого чудовиськам.
— Вилікуй його, — заблагала Аннабет. — Як вилікував мою сліпоту. Вилікуй Персі!
Боб нахмурився, а потім засмикав бейдж на уніформі, так наче він почав йому заважати.
Аннабет спробувала знову.
— Бобе...
— Япет, — прогримів басом Япет. — До Боба я був Япетом.
Повітря наче застигло. Персі почувався безпорадним, пов’язаним зі світом лише тонкою ниткою.
— Боб мені подобається більше. — Голос Аннабет був напрочуд спокійним. — А тобі?
Титан опустив на неї свої очі кольору срібла.
— Більше не знаю.
Він присів біля неї та оглянув Персі. Обличчя титана здавалось змученим турботами, наче він раптом відчув вагу всіх пережитих століть.
— Я пообіцяв, — пробурмотів він. — Ніко попросив мене допомогти. Гадаю, що ані Боб, ані Япет не звикли порушувати обіцянки.
Він доторкнувся до чола Персі.
— Иой, — пробурмотів. — Йой.
Свідомість Персі затягнуло назад у власне тіло. Дзвін у вухах ущухнув. В очах прояснилось. Щоправда, він досі почувався так, наче проковтнув фритюрницю. Нутрощі палали. Здавалось, що дію отрути тільки вповільнили, а не зупинили.
Але він живий.
Він хотів було подивитись на Боба, щоб виявити свою вдячність, але його голова знову впала на груди.
— Боб не може це вилікувати, — промовив титан. — Забагато отрути. Забагато проклять накопичено.
Аннабет обійняла Персі за плечі. Йому хотілось сказати їй: «Я вже все відчуваю. Ай. Занадто сильно».
— Що ми можемо зробити, Бобе? — запитала Аннабет. — Тут є вода? Вода зцілить його.