— Немає води, — промовив Боб. — У Тартарі погано.
«Я помітив!» — хотілось закричати Персі.
Принаймні титан називає себе Бобом. Нехай він і звинувачує Персі в тому, що той забрав його пам’ять, але, можливо, допоможе Аннабет, якщо Персі таки помре.
— Ні, — наполягла Аннабет. — Ні, має бути якийсь вихід. Щось має його вилікувати.
Боб поклав долоню на груди Персі. Від його дотику по тілу прокотилось холодне поколювання, наче від евкаліптової олії, але щойно Боб відняв руку, біль повернувся. Легені знову запалали, наче в них закипала лава.
— Тартар вбиває напівбогів, — промовив _Боб. — Чудовиська тут зцілюються, але вам тут не місце. Тартар не зцілить Персі. Прірва ненавидить ваш рід.
— Мені байдуже, — відповіла Аннабет. — Навіть тут має бути якесь місце, де він зможе відпочити. Щось, що його зцілить. Може, якщо повернутись до вівтаря Гермеса або...
Десь здалеку загримів низький голос — голос, який Персі, на жаль, впізнав.
— Я ЧУЮ ЙОГО ЗАПАХ! — проревів велетень. — СТЕРЕЖИСЬ, СИНУ ПОСЕИДОНА! Я ЙДУ ЗА ТОБОЮ!
— Полібот, — промовив Боб. — Він ненавидить Посейдона та його дітей. Він уже дуже близько.
Аннабет насилу допомогла Персі підвестись. Йому було нестерпно так обтяжувати її, але його тіло було, наче мішок з більярдними кулями. Навіть опираючись на неї майже всією своєю вагою, він ледве стояв.
— Бобе, ми йдемо далі, з тобою чи без, — промовила Аннабет. — Ти допоможеш?
Малий Боб нявкнув та, замуркотівши, почав тертись об підборіддя титана.
Боб подивився на Персі. З виразу його обличчя було зовсім незрозуміло, про що він думає. «Злиться він чи просто поринув у думки, — гадав Персі. — Планує помсту чи просто відчуває біль через брехню Персі про те, що він його друг?»
— Є одне місце, — зрештою промовив Боб. — Один велетень може знати, що треба робити.
Аннабет ледве не впустила Персі.
— Велетень. Е-е... Бобе, велетні погані.
— Один хороший, — наполіг Боб. — Довіртесь мені, тоді я відведу вас... Хіба що Полібот та інші не спіймають нас раніше.
XXXIII Джейсон
Джейсон заснув на чергуванні. І це було погана, оскільки він був за тисячі футів над землею.
Ну треба ж було так налажати! Сталося це наступного ранку після зустрічі з розбійником Скіроном, під час Джейсонової варти, коли хлопець бився з дикими вентусами, які погрожували кораблю. Розрубавши останнього, Джейсон забув затримати дихання.
Помилка ідіота. Коли вітряний дух розсипається, на його місці утворюється вакуум. Якщо не затримати дихання, повітря висмоктує просто з легень, а тиск у внутрішніх вухах падає так швидко, що ти непритомнієш.
Саме це сталося з Джейсоном.
Навіть гірше, він тієї самої миті поринув у сон. З глибин його підсвідомості зринула думка: «Серйозно? Саме зараз?»
Він мусив прокинутися, інакше міг померти, але ця думка вислизала з його голови. Уві сні він опинився на даху високої будівлі, під ним розкинувся нічний Мангеттен. Джейсон відчував, як крижаний вітер закрадається йому під одяг.
За кілька кварталів від нього, над Емпайр-Стейт-Білдінг, збирались хмари — окреслювали вхід до самого Олімпу. У повітрі стояв металевий запах дощу. Верхівка хмарочоса як завжди світилась, але вогні, здавалось, були несправними: спалахували то бузковим, то помаранчевим, наче кольори боролися за панування.
Разом із Джейсоном стояли його старі товариші з Табору Юпітера: ряди напівбогів у бойових обладунках, з мечами та щитами з імперського золота, що виблискували в темряві. Він побачив Дакоту і Нейтана, Лейлу і Маркуса. Поодаль стояв Октавіан, худий і блідий, з почервонілими чи то від безсоння, чи то від гніву очима і в’язкою жертовних плюшевих тваринок навколо пояса. Біла мантія авгура вкривала його пурпурову футболку та похідні штани.
Усередині строю стояла Рейна з металевими собаками Аурумом та Арґентумом обабіч. Побачивши її, Джейсон відчув провину. Він ніколи не кохав її, не давав марних сподівань... але й не розвіював її надії. Через це вона вірила, що у них можливе спільне майбутнє.
Він просто зник, залишивши її управляти табором самотужки. (Ну, гаразд, це була не його ідея, і все ж таки...) А потім він повернувся в Табір Юпітера разом із Пайпер, своєю новою дівчиною, ’ і юрбою грецьких друзів на воєнному кораблі. Вони розстріляли форум і втекли, залишивши Рейну розбиратися з розпочатою війною.
Уві сні вона мала стомлений вигляд. Інші, може, цього не помічали, але Джейсон знав її достатньо довго, аби бачити втому в її очах і напруження в плечах під обладунками. Її темне волосся було мокрим, наче дівчина встигла поспіхом сходити в душ.