Джейсон утупив очі у свій сандвіч, до якого навіть не доторкнувся. Йому було важко говорити про ті спогади, що забрала Юнона. Роки, проведені у Таборі Юпітера, здавались якимись фальшивими, наче кадри з кіно, у якому хлопець знімався десятки років тому.
— Ми з Рейною часто говорили про Діоклетіана, — промовив він. — Ми вважали його ідеалом лідера. Говорили, що хотіли б відвідати його палац. Авжеж, ми розуміли, що це неможливо. Нікому не дозволялось вирушати до античних земель. І все ж, ми уклали угоду — якщо ми таки порушимо закон, то обов’язково вирушимо до палацу.
— Діоклетіан... — Лео наче обдумував ім’я. Він похитав головою. — Уперше чую. Чому він такий важливий?
Френк здавався обуреним.
— Він був величним язичницьким імператором!
Лео пустив очі під лоба.
— Чому мене не дивує, що ти про це знаєш, Чжане?
— А чому б я не знав? Він був останнім, хто вклонявся олімпійським богам, поки не прийшов Костянтин і прийняв християнство.
Хейзел кивнула.
— Я щось таке пригадую. Черниці у школі казали нам, що Діоклетіан був жахливим лиходієм, не ліпшим за Нерона з Калігулою. — Вона скоса поглянула на Джейсона. — Чого б ти вважав його своїм ідеалом?
— Він не був цілковитим лиходієм, — відповів Джейсон. — Так, він переслідував християн, але зрештою був хорошим правителем. Він піднявся із самого низу. Починав звичайним легіонером. Його батьки були колишніми рабами... принаймні мама. Напівбоги знають, що він був сином Юпітера — останнім напівбогом, який правив Римом. Він так само був першим імператором, який пішов у відставку, так би мовити мирно, просто відмовився від влади. Він був родом з Далмації, тож повернувся туди й збудував собі палац. Місто Спліт виросло навколо...
Він запнувся, коли побачив, що Лео імітує нотування невидимим олівцем.
— Продовжуйте, професоре Грейс! — промовив Лео, випинаючи очі. — Я хочу п’ятірку на іспиті.
— Стули пельку, Лео!
Пайпер з’їла ще одну ложку супу.
— То чому палац Діоклетіана такий особливий?
Ніко нахилився і відірвав виноградинку. Цим, певно, й обмежувався його денний раціон.
— Подейкують, що в ньому мешкає привид Діоклетіана.
— А він був сином Юпітера, так само як я, — продовжив Джейсон. — Його гробницю знищили багато століть тому, але ми з Рейною часто замислювалися, чи можна знайти привида Діоклетіана і поцікавитися в нього, де поховано його тіло... Розумієте, згідно з легендою, його скіпетр поховали разом із ним.
Ніко поглянув на нього з ледь помітною моторошною посмішкою.
— А... ти про цю легенду.
— Яку легенду? — запитала Хейзел.
Ніко повернувся до своєї сестри.
— Уважається, що скіпетр Діоклетіана здатен викликати духів римського легіону, усіх, хто вклонявся старим богам.
Лео присвиснув.
— Гаразд, оце вже цікаво. Непогано було б мати армію язичницьких мерців на своєму боці, коли зайдемо в Дім Аїда.
— Не скажу, що уявляв це саме так, — пробурмотів Джейсон, — але близько.
— У нас небагато часу, — з тривогою промовив Френк. — Уже дев’яте липня. Ми повинні дістатись до Епіру, зачинити Браму Смерті...
— Яку охороняють, — ледве не пошепки промовила Хейзел, — повитий димом велетень та чаклунка, яка прагне... — дівчина завагалась. — Ну, я не певна, чого саме. Але за словами Плутона, вона планує «відбудувати свій маєток». Хай там як, але це не на добре. Інакше тато не попереджав би мене особисто.
Френк пирхнув.
— І навіть якщо ми вціліємо після всього цього, нам досі потрібно з’ясувати, де велетні пробуджують Гею, та дістатись туди до першого серпня. До того ж, що довше Персі з Аннабет у Тартарі...
— Знаю, — перервав його Джейсон. — Ми не затримаємось у Спліті. Але скіпетр вартий пошуків. Поки ми будемо в палаці, я залишу Рейні повідомлення, опишу наш маршрут до Епіру.
Ніко кивнув.
— Скіпетр Діоклетіана може змінити хід війни. Тобі знадобиться моя допомога.
Джейсон намагався не виказати свого збентеження, але від думки про спільну вилазку з Ніко ді Анжело його спиною поповзли мурашки.
Персі розповідав про Ніко деякі історії, які щонайменше непокоїли. Інтереси Ніко не завжди були зрозумілими. Він більше часу проводив серед мертвих, ніж серед живих. Одного разу заманив Персі у пастку в палаці Діда. Можливо, його змусили зробити це, аби допомогти грекам у війні проти титанів, і все ж...
Пайпер стиснула його долоню.
— Гей, звучить весело. Я теж піду.
Джейсону хотілось крикнути: «Дякувати богам!»