«Я гадав, що ти розумніший, Джейсоне Грейс, — голос Купідона завирував навколо. — Ти нарешті знайшов справжнє кохання, Чи досі сумніваєшся?»
Ніко збіг сходами.
— З тобою все гаразд?
Джейсон вхопився за простягнуту руку і підвівся.
— Так. Просто вдарили нижче пояса.
«О, а ти очікував від мене чесної гри? — Купідон розсміявся. — Я бог кохання. Я ніколи не граю за правилами».
Цього разу Джейсон був насторожі. Він відчув коливання повітря саме тієї миті, коли матеріалізувалась стріла, що летіла просто в груди Ніко.
Джейсон перехопив її мечем і відхилив убік. Стріла влетіла в найближчу стіну й осипала їх вапняною шрапнеллю.
Вони кинулись сходами вгору. Черговий порив вітру ледве не звалив на Ніко колону, але Джейсон устиг відтягнути приятеля.
— Він бог кохання чи смерті? — заревів Джейсон.
«Запитай друзів, — відповів Купідон. — Френк, Хейзел і Персі зустрічали мого колегу Танатоса. Ми не такі вже й різні. Хіба що Смерть іноді добріший».
— Нам просто потрібен скіпетр! — крикнув Ніко. — Ми намагаємось зупинити Гею. Ти на боці богів чи ні?
Друга стріла влучила в землю між ногами Ніко і запалала, наче розжарена сталь. Ніко відсахнувся від стріли — і та спалахнула вогняним гейзером.
«Кохання на кожному боці, — відповів Купідон. — І на жодному з них. Не питай в кохання, що воно може зробити для тебе».
— Чудово, — промовив Джейсон. — Тепер він фонтанує фразами з вітальних листівок.
Рух позаду: Джейсон розвернувся й розрубав мечем повітря. Клинок вдарився об щось тверде. Джейсон почув бурчання і знову змахнув мечем, але невидимий бог зник. На бруківці заблищав золотий іхор — кров богів.
«Дуже добре, — промовив Купідон. — Ти принаймні відчуваєш мою присутність. Навіть ковзний удар по істинному коханню вже більше, ніж вдавалось більшості героїв».
— То можна мені тепер скіпетр? — запитав Джейсон.
Купідон розсміявся.
«На жаль, ти не зможеш ним скористатись. Тільки дитя Підземного світу здатне викликати легіон померлих. І тільки римський офіцер зможе повести його за собою».
— Але... — Джейсон розгубився. Він офіцер. І він претор.
Але тоді хлопець пригадав свої сумніви щодо справжнього дому. У Новому Римі він запропонував свою посаду Персі Джексону. Чи це зробило його негідним вести за собою легіон римських привидів?
Не час розмірковувати про це.
— Залиште це нам, — промовив Джейсон. — Ніко зможе викликати...
Третя стріла просвистіла біля Джейсонового плеча. Він не встиг її відбити, і та впилась у фехтувальну руку Ніко.
— Ніко!
Син Аїда похитнувся. Стріла розчинилась у повітрі. Вона не залишила ані крові, ані видимої рани, але обличчя Ніко напружилось від гніву та болю.
— Годі клеїти дурня! — скрикнув Ніко. — Покажи себе!
«Це небезпечна розвага, — відповів Купідон. — Дивитись в істинне обличчя кохання».
Звалилась ще одна колона. Джейсон відстрибнув геть.
«Моя дружина Психея засвоїла цей урок, — продовжив Купідон. — Її привели сюди тисячі років тому, коли тут був мій палац. Ми зустрічались тільки в темряві. Її попередили, що на мене в жодному разі не можна дивитись, але вона не втрималась перед таємницею. Боялась, що я чудовисько. Однієї ночі вона запалила свічу й піднесла її до мого обличчя, коли я спав».
— Ви були настільки потворним? — Джейсон, здавалось, визначив, звідки лунає голос Купідона — з краю амфітеатру приблизно за двадцять ярдів, — але він хотів запевнитись.
Бог розсміявся: «Боюсь, я був занадто вродливим. Смертні, які побачили істинну зовнішність бога, приречені страждати від наслідків. Моя мати Афродіта покарала Психею за недовіру. Її катували, змусили відправитись у вигнання та виконувати жахливі завдання. Вона навіть вирушила на пошуки в Підземний світ, щоб довести свою відданість. Їй вдалось повернути мою прихильність, але ціна була високою».
«Попався», — подумав Джейсон.
Він здійняв у небо свій меч — і долину стряснув грім. Блискавка влучила в місце, звідки лунав голос, залишивши там воронку.
Тиша. Джейсон тільки-но подумав: «Трясця, таки спрацювало», коли невидима сила збила його з ніг. Його меч відкотився на протилежний бік дороги.
«Гарна спроба, — промовив Купідон. Його голос уже був далеко. — Але Кохання не здолати так легко».
Поряд із Джейсоном обвалилась стіна. Хлопцеві ледве вдалось відкотитися геть.
— Годі! — закричав Ніко. — Тобі потрібен я. Залиш його!
У Джейсона дзвеніло у вухах. Голова паморочилась від удару. В роті був присмак вапна. Джейсон не розумів, чому Ніко вважає себе головною ціллю, але Купідон, здавалось, був із цим згодний.