XXXIX Аннабет
Затишно.
Аннабет ніколи не думала, що опише що-небудь Тартарі цим словом. Та попри те, що велетнева хатина була не меншою за планетарій і збудували її з кісток, бруду та драгонової шкіри, вона безперечно здавалась затишною.
У центрі палало багаття зі смоли та кісток, але дим, що здіймався в отвір посеред стелі, був білим та без запаху. Підлогу вкривали суха болотяна трава та сірі вовняні килимки. В одному куті стояло масивне ліжко з овчини та драгонової шкіри. Навпроти, на стійках, сушились трава, вичинена шкіра і щось, що походило на довгі шматочки в’яленої драгонятини. Усе місце пахло тушкованим м’ясом, димком, волошками та чебрецем.
Єдине, що бентежило Аннабет, — отара овець, які юрбилися в загоні в дальньому куті хатини.
Аннабет пригадала печеру циклопа Поліфема, який без розбору їв і напівбогів, і овець. «Раптом у велетня такі самі уподобання?» — подумала вона.
Якійсь її частині хотілось тікати, але Боб уже поклав Персі на ліжко велетня, де хлопець майже повністю зник під овчинами та шкурами. Малий Боб зістрибнув з Персі та почав куйовдити ковдри, так гучно муркочучи, що ліжко загуркотіло, наче масажне крісло.
Дамасен потупав до багаття. Він кинув драгоняче м’ясо у висячий казанок, що, здавалось, був зроблений зі старого черепа чудовиська, а потім узяв черпак і почав мішати.
Аннабет не кортіло стати наступним інгредієнтом у страві, але вона прийшла сюди не без причини. Зробивши глибокий вдих, дівчина рушила до Дамасена.
— Мій друг помирає. Ви можете його вилікувати чи ні?
Її голос затремтів на слові «друг». Персі означав для неї значно більше. Навіть «хлопець» не зовсім розкривало суть. Вони стільки витримали разом, що Персі був, вважай що, частиною неї — іноді дратуючою, але, безперечно, невід’ємною.
Дамасен опустив на неї очі, що грізно горіли під кущистими рудими бровами. Аннабет зустрічалась з величезними, моторошними гуманоїдами, але Дамасен бентежив її якось інакше. Цей велетень не здавався ворожим. Від нього віяло скорботою та жовчу, наче він так поринув у власні страждання, що обурювався спробі Аннабет відірвати його від них.
— У Тартарі немає таких слів, — буркнув велетень. — «Друг». «Обіцянка».
Аннабет схрестила руки.
— А горгоняча кров? Ти можеш її знешкодити, чи Боб переоцінив твої здібності?
Гнівати двадцятифутового вбивцю драгонів, напевно, було не дуже розважливо, але Персі вмирав. У Аннабет бракувало часу на дипломатію.
Дамасен сердито поглянув на неї.
— Ти ставиш під сумнів мої здібності? Напівжива смертна вдирається в моє болото і ставить під сумнів мої здібності?
— Саме так.
— Гм! — Дамасен передав Бобу черпак. — Мішай.
Поки Боб займався стравою, Дамасен оглянув свої сушильні стойки та почав збирати з них різне листя та корінці. Він сунув повну жменю цього добра собі до рота, розжував його, а потім виплюнув на купку вовни.
— Налий у чашу бульйону, — розпорядився Дамасен.
Боб набрав черпак м’ясного бульйону і перелив його в чашу з гарбуза. Він передав її Дамасену, який занурив пережовану грудку бозна-чого в рідину і перемішав усе пальцем.
— Горгоняча кров, — буркнув велетень. — Для моїх здібностей — це не проблема.
Він почовгав до ліжка і підняв Персі однією рукою. Малий Боб понюхав бульйон і зашипів, а потім почав скребти кігтями простирадла так, наче хотів його зарити.
— Ти збираєшся нагодувати його цим? — запитала Аннабет.
Велетень люто зиркнув на неї.
— Хто тут цілитель? Ти?
Аннабет замовкла і почала дивитись, як Дамасен намагається нагодувати Персі бульйоном. Велетень тримав її хлопця з несподіваною ніжністю та бурмотів щось підбадьорливе, хоча зрозуміти слова вона не могла.
З кожним ковтком до обличчя Персі повертався колір. Він осушив чашу, тоді його очі широко розплющилися. З приголомшеним виразом він подивився навкруги, помітив Аннабет і обдарував її хмільною посмішкою.
— Чудово почуваюсь.
Його очі закотились на лоба. Він звалився на постіль і захропів.
— Кілька годин сну, — промовив Дамасен. — І буде як новенький.
Аннабет схлипнула з полегшенням.
— Дякую! — промовила вона.
Дамасен похмуро витріщився на неї.
— О, не треба подяки. Ви однаково приречені. І ще маєте відплатити за мої послуги.
В Аннабет пересохло у роті.
— Е... як відплатити?
— Своєю історією. — Велетневі очі заблищали. — У Тартарі досить нудно. Розкажеш мені щось за їжею, еге ж?