За два дні плавання після Спліту небо поглинули сірі хмари. Хвилі стали неспокійними. Холодні краплі дріботіли по палубі та вкривали кригою такелаж.
— Це скіпетр, — пробурмотів Ніко і здійняв старовинний жезл. — Мусить бути він.
Пайпер замислилася. Після того, як Джейсон і Ніко повернулись із палацу Діоклетіана, вони були якимись знервованими та потайливими. Щось важливе сталось у тому місці — щось, про що Джейсон не хотів розповідати.
Їй не важко було повірити, що скіпетр змінює погоду. Чорна сфера на його верхівці, здавалось, витягувала кольори просто з повітря. Золоті орли під нею холодно блищали. Уважалося, що скіпетр керує мертвими. Він безперечно викликав гнітючі почуття. Тренер Хедж, один раз поглянувши на нього, зблід і оголосив, що йде у свою кімнату втішатись відеороликами з Чаком Норрісом. (Хоча Пайпер підозрювала, що насправді він надсилає Іридо-повідомлення додому, до своєї дівчини Меллі. Тренер останнім часом був дуже схвильованим через неї, але не хотів говорити Пайпер, що відбувається.)
Отже, так... можливо, що саме скіпетр викликав химерний крижаний дощ. Але Пайпер була іншої думки. Вона боялась, що відбувається ще дещо — дещо значно гірше.
— Тут ми не поговоримо, — вирішив Джейсон. — Відкладемо нараду.
Усі вони зібрались на шканцях, щоб обговорити стратегію перед висадкою на Епір. Тепер було зрозуміло, що вони обрали для цього не найкраще місце. Вітер ганяв палубою кригу. Знизу бушувало море.
Пайпер не зважала на хвилі. Хитання корабля нагадувало їй серфінг з татом біля узбережжя Каліфорнії. Але вона бачила, що Хейзел почувається не дуже добре. Бідолашну нудило, навіть коли море було спокійним. Вигляд у неї був такий, наче вона намагалась проковтнути більярдну кулю.
— Мені тре... — Хейзел затулила долонею рот і вказала вниз.
— Так, ходімо. — Ніко поцілував сестру в щоку. Пайпер це здивувало. Він майже ніколи не виявляв своїх почуттів, навіть із сестрою, і здавалось ненавидів тілесні контакти. Поцілувати Хейзел — це було рівноцінно прощальним словам.
— Я допоможу тобі спуститись. — Френк поклав руку на талію Хейзел і повів її вниз.
Пайпер сподівалась, що з Хейзел усе буде гаразд. За останні кілька вечорів після битви зі Скіроном вони добре потоваришували. Бути єдиними дівчатами на кораблі нелегко. Вони ділились розповідями, скаржились на бридкі звички хлопців і плакали за Аннабет. Хейзел розповіла їй, як воно — керувати Туманом. Пайпер здивувалась, наскільки це схоже на користування чаромовством. Пайпер запропонувала допомогти чим зможе. Хейзел у відплату пообіцяла навчити її битися на мечах — уміння, у якому Пайпер була особливо невправною. Пайпер наче знайшла нового друга — і це було чудово... якщо вони проживуть достатньо довго, аби насолодитися цією дружбою.
Ніко струсив кригу з волосся і похмуро подивився на скіпетр Діоклетіана.
— Треба кудись сховати цю штуку. Якщо це справді через неї така негода, може, слід віднести її в трюм...
— Авжеж, — промовив Джейсон.
Ніко мигцем подивився на Пайпер і Лео, наче турбувався, про що вони говоритимуть, коли він піде. Пайпер відчувала, як він ще більше замикається в собі, скручується в психологічний клубок, так само як коли ввійшов у смертельний транс у тому бронзовому глеку.
Коли, Ніко спустився вниз, Пайпер придивилась до Джейсона. Його очі переповнювала тривога. Що сталося в Хорватії?
Лео витягнув з пояса викрутку.
— Чудова вийшла нарада. Здається, ми знову залишились утрьох.
Знову втрьох.
Пайпер пригадала морозний день у Чикаго минулого грудня, коли вони втрьох приземлились у Гранд-парку на своєму першому завданні.
Лео майже не змінився відтоді, хіба що більше звикся зі своєю роллю сина Гефеста. У нього завжди було занадто багато енергії. І тепер він знав, куди її спрямувати. Його руки постійно рухалися, витягали інструменти з пояса, клацали кнопки, мудрували з улюбленою сферою Архімеда. Сьогодні він відчепив її від контрольної панелі та вимкнув Фестуса для ремонту — щось із приводу перепрограмування процесора для регулятивного оновлення сфери, що б це не означало.
Щодо Джейсона, то він став худішим, вищим та більш втомленим. Коротке волосся в римському стилі стало довшим та кошлатішим. Борозна, вирізана кулею Скірона на лівому боці голови, теж була цікавим доповненням — вона майже нагадувала акт бунтарства. Крижані блакитні очі здавались старшими і чомусь... сповненими хвилювань та відчуття відповідальності.
Пайпер знала, про що шепочуться друзі — Джейсон занадто бездоганний, занадто правильний. Колись це, можливо, і було правдою, але не тепер. Ця подорож залишила на ньому свій відбиток, і не тільки фізичний. І все ж негаразди не послабили Джейсона, проте потріпали його та пом’якшили, як старий клапоть шкіри, — він наче ставав більш людяною версією самого себе.