— А я? — змусила себе запитати Пайпер. — Чому я досі жива і не заморожена?
Хіона роздратовано зиркнула на братів.
— По-перше, Зет вимагає, щоб ти належала йому.
— Я фантастично цілуюсь, — запевнив Пайпер Зет. — От побачиш, красуне.
Від однієї тільки думки про це нутрощі Пайпер скрутились у вузол.
— Але це не єдина причина, — промовила Хіона. — Ще тому, що я ненавиджу тебе, Пайпер. Відчайдушно ненавиджу. Якби не ти, Джейсон залишився би зі мною у Квебеці.
— Ти що мариш?
Очі Хіони холодно блиснули, наче діаманти в її діадемі.
— Ти більше не пхатимеш носа у чужі справи, донько нікому не потрібної богині! Що ти можеш сама? Нічого. З-поміж усіх сімох напівбогів тільки у тебе немає жодної мети, у тебе навіть сили немає. Я хочу, щоб ти залишилась на цьому кораблі. Самотня і безпорадна, ти дивитимешся, як прокидається Гея та знищує цей світ. І щоб ти, напевно, не плуталась під ногами...
Вона подала знак Зету. Той дістав просто з повітря вкриту шипами крижану сферу розміром з бейсбольний м’яч.
— Бомба, — пояснив Зет, — спеціально для тебе, кохання моє.
— Бомби! — Кал розсміявся. — Чудовий день! Бомби і кекси!
— Е... — Пайпер опустила кинджал, що зараз здавався навіть менш корисним, ніж зазвичай. — Квітів було б достатньо.
— О, вона не вб’є тебе, красуне, — насупився Зет. — Ну... я майже певен у цьому. Коли ламкий контейнер трісне, через... ну, не дуже багато часу... він вивільнить повну силу північних вітрів. Тоді корабель далеко відкине. Дуже, дуже далеко.
— Саме так! — у голосі Хіони з’явилась нотка вдаваного співчуття. — Ми заберемо твоїх друзів, щоб поповнити свою колекцію статуй, а потім вивільнимо вітри і попрощаємось із тобою! Ти зможеш подивитись на кінець світу з... ну, з кінця світу! Використовуватимеш свої чари на рибах та харчуватимешся зі свого дурнуватого рога. Ходитимеш порожнім кораблем та стежитимеш за нашою перемогою в клинку свого кинджала. Коли Гея пробудиться і твій знайомий світ помре, Зет повернеться і забере тебе, щоб ти стала його нареченою. Що ти зробиш, аби нас зупинити, Пайпер? Теж мені, герой! Га! Ти посміховисько.
Її слова жалили, як мороз, здебільшого через те, що Пайпер була схожої думки про себе. Що вона може? Як вона врятує друзів з тим, що має?
Вона була на межі — близька до того, щоб у гніві кинутись на ворогів та померти в бою.
Але самовдоволена посмішка Хіони повернула їй здоровий глузд. Вона усвідомила, що богиня саме на це й сподівається. Хоче, щоб Пайпер зламалась. Хоче розважитись.
М’язи Пайпер налилися кров’ю. Вона пригадала дівчиськ, які глузували з неї у «Школі дикунів». Пригадала Дрю, жорстоку вожату будинку Афродіти, яку вона замінила; Медею, яка зачарувала Джейсона і Лео в Чикаго; Джесіку, колишню татову помічницю, яка завжди поводилась із нею, як з ні на що не здатним поганим дівчиськом. Усе життя на Пайпер дивились зверхньо. Їй завжди говорили, яка вона нікчемна.
«Це ніколи не було правдою, — шепнув інший голос — голос, схожий на мамин. — Кожний з них принижував тебе тому, що боявся та заздрив. Так само як і Хіона. Скористайся цим!»
Це було важко, але Пайпер вичавила з себе сміх. Вона спробувала ще раз, і сміх дався їй легше.. Незабаром вона вже згиналась навпіл та ледве не задихалась від сміху.
Калаїд приєднався, але Зет заспокоїв брата ударом ліктя.
Посмішка Хіони згасла.
— Що? Що смішного? Я прирекла тебе на муки!
— Прирекла мене! — Пайпер знову розсміялась. — О боги... вибачте. — Вона насилу перевела дихання і намагалася припинити гигикати. — О матінко... гаразд.
Ти справді вважаєш, що я безсила? Ти справді гадаєш, що я ні на що не здатна? О боги олімпійські, твій мозок, певно, намертво відморозило. Ти ж не знаєш моєї таємниці, чи не так?
Хіона примружила очі.
— Немає у тебе таємниці, — промовила вона. — Ти брешеш.
— Гаразд, як забажаєш. Так, уперед, забирай моїх друзів. Залиш мене тут... безпорадну. — Вона фиркнула. — Так. Гея буде дуже тобою задоволена.
Навколо богині завирував сніг. Зет та Калаїд обмінялись знервованими поглядами.
— Сестро, — промовив Зет, — якщо в неї справді є якась таємниця...
— Піца? — припустив Кал. — Хокей?
— ...ми повинні її розкрити, — продовжив Зет.
Хіона, безсумнівно, не вірила. Пайпер намагалась зберігати спокійний вираз обличчя, але подбала і про те, щоб очі весело та пустотливо блищали.
«Вперед, — з викликом говорив її погляд. — Подивимось, чи я блефую».