Повз нас крутнулася гігантська лампа прожектора, на мить перетворивши наші фігури на яскраві силуети. Голан, який стояв до лампи обличчям, зіщулився і відвернувся. «Іще одна змарнована можливість», — подумав я.
— Постав клітку й іди з нами, — наказав я. — Більше ніхто не мусить померти.
— Ой, не знаю, — сказала Емма. — Якщо Мілард не виживе, то я не можу обіцяти, що більше ніхто не постраждає.
— Хочете мене вбити? — спитав Голан. — Чудово. Не баріться. Але таким чином ви лише відтягнете неминуче, вже не кажучи про те, що ускладните свою ситуацію. Тепер ми знаємо, як вас знайти. Мені на зміну прийдуть інші, їх буде набагато більше, і я можу гарантувати, що те, що я зробив із вашим другом, здасться вам малозначущою дрібницею порівняно з тією шкодою, якої завдадуть вам мої соратники, та з її наслідками.
— Кажеш, не баріться? — спитала Емма, і її вогонь бризнув іскрами високо у небо. — А звідки ти взяв, що твоя смерть буде швидкою і безболісною?
— Попереджаю: я їх уб’ю! — сказав Голан, притискаючи клітку до грудей.
Емма ступила до нього крок.
— Мені вже вісімдесят вісім років, — сказала вона. — Та чи схожа я на жінку, якій потрібна сиділка? — На її обличчі з’явився рішучий вираз, і воно стало сталево-непроникним. — Мені навіть важко передати тобі, як довго і пристрасно бажала я вибратися з-під крила цієї жінки. Клянуся: ти зробиш нам велику послугу.
Голан знервовано закрутив головою навсібіч, намагаючись вгадати наші наміри. «Невже це вона серйозно?» На мить він таки переполохався, але потім опанував себе.
— Не бреши.
Емма потерла долоні, повільно їх розвела — і між ними з’явилася петля, зроблена з вогню.
— От і побачимо, хто бреше.
Я не був упевнений, що збиралася зробити Емма, але відчув, що маю втрутитися, інакше пташки загинуть у полум’ї або полетять у клітці через перила.
— Скажи нам, навіщо тобі оті імбрини, і, можливо, вона передумає тебе убивати, — запропонував я.
— Ми лише хочемо скінчити те, що почали, — відповів Голан. — Ми завжди прагнули тільки цього — і нічого іншого.
— Ага, це ти про експеримент, — сказала Емма. — Одного разу ви вже спробували, і погляньте, що сталося: ви перетворилися на жахливих потвор!
— Так! — відказав Голан. — Але життя було б страшенно нудним, якби те, що ти задумав, завжди вдавалося досягнути з першого разу. — Він усміхнувся. — Цього разу ми зберемо докупи і використаємо таланти всіх найкращих у світі маніпуляторів часу, на кшталт оцих двох пані. Цього разу ми не схибимо. Ми мали сотню років, щоби вирахувати, де саме ми зробили помилку. І виходить, що ми помилилися лише в одному: нам слід було здійснити реакцію більшого масштабу!
— Більшого масштабу? — сказав я. — Минулого разу ви висадили у повітря половину Сибіру!
— Якщо вже терпіти фіаско, то це фіаско має бути ефектним і приголомшливим!
Мені пригадався пророчий сон Горація, де спустошену вогнем землю вкриють хмари попелу, і збагнув, що за видіння то було. Якщо витвори та порожняки знову зазнають невдачі, то цього разу вони зруйнують набагато більше, ніж п’ятсот миль безлюдної тайги. А якщо їм вдасться втілити свій план і перетворитися на безсмертних напівбогів, якими вони завжди мріяли стати… Я здригнувся від однієї думки про це. Життя під їхньою владою стало б справжнім пеклом на землі.
Прожектор крутнувся знову і знову засліпив Голана, я напружився, готуючись кинутися на нього, але зручний момент минув надто швидко.
— Дарма стараєтеся, — сказала Емма. — Можете викрасти хоч усіх імбрин — вони вам не допомагатимуть.
— Ні, допомагатимуть. Вони робитимуть це, інакше ми повбиваємо їх усіх. А якщо це не спрацює, то почнемо вбивати вас, а їх змусимо це споглядати.
— Ти божевільний, — сказав я.
Пташки переполохалися і пронизливо закричали. Голан гаркнув на них, щоби вони замовкли.
— Ні! Справжнім божевіллям є те, що ви, дивні люди, ховаєтеся від світу, хоча могли б ним панувати, пасуєте перед смертю, хоча могли б узяти над нею гору, дозволяєте решті людства, цьому генетичному сміттю, заганяти вас у підпілля, тоді як легко могли б зробити їх своїми рабами, якими їм належить бути за самим фактом їхнього народження! — Кожне речення Голан супроводжував емоційним помахом клітки, мабуть, гадаючи, що так ми швидше усвідомимо почуте. — Оце справжнє божевілля!
— Припини! — скрикнула Емма.