Емма штовхнула мене ліктем.
— Дивись уважно, що буде, — прошепотіла вона.
Мілард поставив сокола на сцену, зняв з руки накидку і звісив її униз, затуливши птаха від публіки. А потім почав зворотний відлік:
— Три, два, один!
При слові «один» я почув вже знайоме лопотіння крил і за мить побачив голову пані Сапсан — її людська голова вигулькнула над покривалом під шалені оплески публіки. Її волосся було скуйовджене, і над покривалом виднілася лише її голова та плечі: напевне під покривалом вона була оголеною. Вочевидь, коли ти перетворюєшся на птаха, одіж стає зайвою, бо заважає польоту. Взявши покривало за краї, директорка цнотливо загорнулася у нього.
— Пане Портмане! — сказала вона, дивлячись на мене зі сцени. — Я така рада, що ви повернулися. З цією маленькою виставою ми колись, у спокійніші дні, їздили в турне по континенту. Сподіваюся, для вас вона стане повчальною.
І після цих слів пані Сапсан театрально й величаво покинула сцену і подалася до будинку, щоби вдягнутися.
Один за одним діти виходили на сцену, і кожен — з власним номером. Знявши свій смокінг і, таким чином, ставши повністю невидимим, Мілард жонглював скляними пляшками. Оливія зняла свої свинцеві черевики і виконувала на брусах вправи, непідвладні дії земного тяжіння. Емма творила вогонь, ковтала його, а потім вивергала, наче той дракон, ані разу не обпікшись. Я захоплено аплодував так, що у мене аж долоні почервоніли.
Коли Емма повернулася, я в неї спитав:
— Нічого не розумію. Ви що — отак і виступали перед людьми?
— Аякже.
— Перед звичайними людьми?
— Звісно, перед звичайними людьми. А навіщо дивним людям платити гроші за номери, котрі вони самі в змозі продемонструвати?
— Але ж хіба ви не боїтеся викрити себе?
Емма самовдоволено чмихнула.
— Ніхто не запідозрює ані краплини, — відповіла вона. — Люди ходять на розважальні вистави, щоби подивитися на трюки, фокуси й таке інше, тому публіка вважала, що ми показуємо трюки.
— Тож ви ховалися у всіх на виду.
— До речі, саме таким чином дивні люди колись заробляли собі на життя, — пояснила Емма.
— І ніхто й ніколи не попався?
— Час від часу який-небудь йолоп заходив до нас за лаштунки, але на цей випадок ми завжди мали силача-викидайла, щоби викинути за шварок надміру допитливих. До речі — про вовка промовка!
У цю мить якась мужоподібна дівчина витягнула на сцену брилу завбільшки з невеличкий холодильник.
— Може, вона й не надто кмітлива й дотепна, — прошепотіла Емма, — зате має добре серце і ладна віддати власне життя за своїх товаришів. Ми з Бронвін — подруги нерозлийвода.
Хтось передав по колу стос рекламних карток, за допомогою яких пані Сапсан колись заохочувала глядачів на виставу. Коли цей стос дійшов до мене, то верхньою у ньому виявилася фотографія Бронвін. На ній вона стояла босоніж, виклично дивлячись крижаним поглядом у об’єктив. А на звороті великими літерами було виведено: «Надзвичайна дівчина-силач зі Свонсі!»
— А чому вона на фото не піднімає брилу, як робить це на сцені? — поцікавився я.
— Вона була не в настрої, бо Пташка змусила її для знімку вдягнутися «по-дівчачому». І тому відмовилася не те, що брилу, а й навіть сірникову коробку піднімати.
— Схоже, що вона також принципово не взувається.
— Так, зазвичай не взувається.
Тим часом Бронвін витягнула кам’яну брилу на середину сцени і на якусь мить зупинилася, уставившись поглядом на публіку, наче хтось скомандував їй зупинитися для більшого театрального ефекту. А потім нагнулася, обхопила камінь своїми ручищами і повільно підняла його над головою. Всі загуділи й зааплодували з непідробним ентузіазмом, хоча діти, вочевидь, уже бачили цей номер сотні разів, не менше. Я почувався як під час зборів вболівальників футбольної команди зі школи, до якої я не ходив.
Бронвін позіхнула і, взявши важучу брилу під руку, пішла. Замість неї на сцену вийшла дівчина з розкуйовдженим волоссям. Емма сказала мені, що її звали Фіона. Вона стала обличчям до публіки поза великим вазоном із землею, простерши над ним руки наче кучер. Оркестр заграв «Політ джмеля» (настільки добре, як це, звісно, їм вдавалося). Фіона наче вхопилася за повітря над вазоном, і її обличчя скривилося від натуги й зосередженості. Коли музика досягла крещендо, з вазона вистромився рядок маргариток, які, звиваючись і розгалужуючись, потягнулися угору до її рук. Картина нагадала зняте прискореною зйомкою відео про те, як квітнуть рослини, з тією різницею, що Фіона немовби витягувала квіти з землі невидимими нитками. Дітям дуже сподобався цей трюк; вони попідскакували зі своїх місць і несамовито зааплодували, підбадьорюючи виконавицю.