Від купання ми перейшли до розмови. Мої супутники мали до мене безліч запитань, і тепер, вдалині від пані Сапсан, я мав змогу відповідати на них щиро. Який він — світ майбутнього? Що люди їдять, п’ють і вдягають? Коли наука спроможеться здолати хвороби та смерть? Мої співрозмовники жили майже в раю, але їм бракувало нових облич і нових історій. Я розповідав їм про все, що міг, порпаючись у своїй пам’яті і відшукуючи в ній золоті самородки, залишені заняттями з історії, які вела місіс Джонсон. Висадка на Місяць! Падіння Берлінської стіни! В’єтнамська війна! Але розповідь про ці події мало зацікавила моїх однолітків з минулого сторіччя.
Найбільше ж враження на них справили техніка і рівень життя сучасного мені суспільства. Наші будинки мали кондиціонери повітря. Острів’яни з дитячого притулку чули про телевізор, але ніколи не бачили його, і для них було великим шоком, коли вони дізналися, що моя родина мала ящик з картинками, що розмовляють, мало не в кожній кімнаті. Подорож літаком була для нас так само звичною і недорогою, як і для них подорож потягом. Наша армія веде бойові дії за допомогою безпілотних дистанційно керованих літаків. Оснащені телефонами комп’ютери вміщаються в кишені, і хоча мій телефон на цьому острові не працював (здавалося, тут ніяка електроніка не працювала), я витягнув свій смартфон, щоби продемонструвати їм його тонкий блискучий корпус.
Коли ми нарешті вирушили назад, сонце вже хилилося за обрій. Емма наче приклеїлася до мене, час від часу немовби ненавмисне торкалася мене рукою, поки ми йшли. Коли на околиці міста ми проходили повз яблуню, вона зупинилася, щоби зірвати яблуко, але навіть ставши навшпиньки, не змогла дістати навіть найнижчій плід. Тому я, як і личить джентльмену, підсадив її — обхопив за талію і підняв, боячись при цьому закректати. Емма простягнула свою білу руку; її ще мокре волосся поблискувало на вечірньому сонці. Коли я опустив її, вона цьомкнула мене в щоку і віддала мені яблуко.
— Тримай, — сказала вона. — Ти його заробив.
— Яблуко чи поцілунок?
Вона розсміялася і побігла наздоганяти своїх товаришів. Я не знав, як назвати те, що виникало між нами, але це відчуття мені подобалося. То були дурнувато-радісна безтурботність і душевний комфорт. Поклавши яблуко до кишені, я кинувся навздогін за Еммою.
Коли ми підійшли до болота і я сказав, що маю повертатися додому, вона вдала, що невдоволено надулася.
— Дай мені хоча б провести тебе, — сказала Емма, тож ми помахали її товаришам на прощання і пішли через баговиння до кургану, а я знов намагався йти за нею слід у слід.
Коли ми добралися до кургану, я сказав:
— Ходімо зі мною на той бік хоч на хвилину.
— Мені не можна. Я мушу повертатися, бо Пташка нас запідозрить.
— В чім запідозрить?
— У чомусь, — грайливо всміхнулась Емма.
— У чомусь?
— Вона завжди пильнує, щоби нічого не сталося, — розсміялася Емма.
Тоді я змінив тактику.
— А чому б тобі натомість не прийти завтра у гості до мене?
— До тебе? Аж туди?
— А чом би й ні? Там пані Сапсан за нами не стежитиме. Ти навіть зможеш познайомитися з моїм татком. Звісно, ми йому не скажемо, хто ти така. І тоді він, можливо, трохи попуститься стосовно того, куди я ходжу і що там увесь час роблю. Його син зустрічається з шикарною дівчиною? Та це ж найзаповітніша мрія мого батька!
Я сподівався, що при словах «шикарна дівчина» Емма всміхнеться, та натомість її обличчя стало серйозним.
— Розумієш, Пташка відпускає нас на той бік лише на п’ять хвилин за один раз, щоби контур постійно був відкритим.
— Тоді скажи їй відверто, що ти збираєшся зробити!
Емма зітхнула.
— Та я хотіла б, справді хотіла. Але це негарна ідея.
— Що ж, виходить, Пташка тримає вас на короткій шворці.
— Ти не розумієш, що кажеш, — скривилася Емма. — І спасибі тобі, що порівняв мене з собакою. Прекрасна аналогія, нічого не скажеш.
Ну ось, подумав я: щойно фліртували, а вже ворогуємо.
— Я висловився не в тому сенсі, що ти подумала.
— Річ не в тім, що я не хочу, — сказала Емма. — Я не можу.
— Гаразд, я пропоную тобі компроміс. Не треба приходити до мене на цілий день. Просто вийди на хвилину, тільки саме в цю мить.
— На одну хвилину? А що ми встигнемо за одну хвилину?
— Я приготую тобі сюрприз, — вишкірився я.
— Ні, ти тепер скажи, — підштовхнула вона мене.