— А що він замовив? — гукнув мій батько, коли за незнайомцем зачинилися двері.
— Та кілька біфштексів, — відповів Кев. — Сказав, що йому байдуже, як їх приготують, тому я їх нашвидкуруч і підсмажив — по кільканадцять секунд на кожен бік. Він навіть не думав нарікати.
Присутні в барі забурмотіли, обговорюючи новину, і гучність їхніх розмов знову зросла.
— Сирий біфштекс, — сказав я батьку. — Мусиш погодитися, що це дивно навіть для орнітолога.
— Може, він просто сироїд, — відказав він.
— Та отож. А, може, йому набридло харчуватися кров’ю ягнят.
Татко підкотив очі під лоба.
— Той тип вочевидь має гасову плитку. Скоріш за все, він воліє куховарити на свіжому повітрі.
— Під дощем? І чому це ти його захищаєш, до речі? Я гадав, що він — твій непримиримий ворог.
— Не сподіваюся, що ти мене зрозумієш, — відказав батько, — але буде краще, якщо ти з мене не насміхатимешся. — Він підвівся і рушив до стійки бару.
За кілька годин батько, від якого тхнуло спиртним, нетвердою ходою пішов нагору і впав у ліжко. Він заснув миттєво і несамовито захропів. Ухопивши плащ, я вирушив на зустріч з Еммою, бо тепер міг не ховатися.
На вулицях було тихо й безлюдно, мені здавалося, я чув, як падають крапельки роси. Небо вкривав тонкий шар хмар, крізь які пробивалося достатньо місячного сяйва, щоби освітлювати мені дорогу. Коли я вибрався на кряж, по моїй спині побігли невеличкі холодні мурашки. Я обернувся і побачив, як з далекого горбка за мною хтось спостерігає. Він притиснув руки до обличчя, а лікті розвів на різні боки, наче у бінокль дивився. Спершу мені подумалося: «От чорт, я таки попався», бо мені здалося, що то стоїть на чатах якийсь фермер, зображаючи з себе детектива. Але якщо це так, то чому він не наближається і не висуває мені претензій? Чоловік і далі стояв і дивився на мене, а я теж стояв і дивився на нього.
Нарешті я вирішив: «Якщо вже попався, то попався», і тепер, хоч так, хоч сяк, а чутка про мої нічні походеньки неодмінно дійде до мого батька. Тому я підняв руку, показав чоловікові середній палець і ввійшов у прохолодний туман.
Вийшовши по той бік кургану, я побачив, що хмари хтось прибрав, наче штору відсунув, а повний місяць на небі роздувся, немов величезна повітряна куля. Він був такий яскраво-жовтий, що я аж примружився. За кілька хвилин прийшла Емма. Пробираючись через болото, вона без упину торохтіла, вибачаючись за спізнення:
— Вибач, трохи спізнилася. Років сто довелося чекати, поки всі спати повкладаються! А коли виходила, то наскочила на Г’ю та Фіону, які цьомкалися й тискалися в садку. Але не бійся. Вони пообіцяли мені мовчати, якщо я мовчатиму про них. — Вона рвучко обняла мене. — Я дуже за тобою скучила. Вибач за те, що сталося вдень.
— І ти мені вибач, — сказав я, незграбно погладивши її по спині. — Ну що — поговорімо?
Емма відсторонилася.
— Не тут. Є краще місце. Особливе місце.
— Та я не знаю…
Емма взяла мене за руку.
— Не переймайся. Тобі там дуже сподобається, обіцяю. Там я все тобі розповім.
Я майже не сумнівався, що то був хитрий Еммин задум затягнути мене до ліжка, і якби я був старшим чи мудрішим або одним з тих чуваків, які бували в ліжку з гарними дівчатами так часто, що вже перебирали, то мені б вистачило психологічної та гормональної стійкості вимагати розмови тут і негайно. Але я був ані старшим, ані мудрішим, ані досвідченим ловеласом. До того ж, вона якось так по-особливому дивилася на мене, безтурботно всміхаючись, час від часу грайливим і звабливим жестом відкидаючи назад волосся, що я відчув себе обеззброєним і безпорадним.
«Я піду, але цілуватися з нею не буду», — пообіцяв я самому собі.
Поки Емма вела мене через болото, повторював ці слова, наче мантру: «Нізащо не цілуйся! Нізащо не цілуйся!» Спочатку ми попрямували до міста, але потім звернули до скелястого берега, який виходив на маяк, й обережно пробралися крутою стежиною до піщаної смуги.
Коли ми дійшли до крайки води, Емма сказала мені почекати, а сама побігла щось принести. Я стояв і дивився, як промінь прожектора маяка, повільно обертаючись, вихоплює з темряви все довкола: тисячі морських птахів, що спали на вибоїстих скелях; гігантські прибережні валуни, відкриті припливам та відпливам; трухлявий ялик, що стирчав із піску неподалік. Коли Емма повернулася, я побачив, що вона перевдяглася у купальний костюм і тримала в руці дві підводні трубки з масками.