Оливія зиркнула крізь пальчики на Горація.
— А які на смак дітлахи?
— Як суниці, — невимушено-діловито відповів Горацій.
І дівчатка знову перелякано заголосили.
— Дай їм спокій, йолопе! — скрикнув Г’ю, і Горацій, переслідуваний ескадрильєю бджіл, з вереском кинувся навтьоки по коридору.
— Що тут відбувається? — почувся з вітальні голос пані Сапсан. — Кого це я чую? Це ви, пане Епістон? А де панна Блюм та пан Портман?
Емма зіщулилася і знервовано зиркнула на Г’ю.
— Вона знає?
— Коли пані Сапсан дізналася, що вас немає, вона мало не сказилася. Думала, що вас викрали порожняки або витвори.
Емма похитала головою, але нам не залишалося нічого іншого, як повинитися за своє зухвальство. Фіона злегка кивнула нам, наче бажаючи удачі, — і ми увійшли до вітальні.
Єдиним джерелом світла в кімнаті був вогонь у каміні, який кидав на стіни тремтливі тіні. Бронвін стривожено метушилася біля старої жінки, яка гойдалася, напівпритомна, у кріслі, мов мумія, загорнута в ковдру. На софі сиділа пані Сапсан і годувала жінку з ложечки якоюсь темною рідиною.
Емма, побачивши обличчя гості, завмерла, як вкопана.
— О, Господи, — вирвалося у неї. — Та це ж пані Шилодзьобка!
Тоді і я упізнав її — за фотографією, яку мені показувала пані Сапсан: там вона була ще маленькою дівчинкою, яка щойно прибула навчатися до пані Шилодзьобки. На тому фото її наставниця була бадьорою та рішучою, але тепер вона здавалася слабкою і немічною.
Поки ми стояли й дивилися, пані Сапсан піднесла до вуст пані Шилодзьобки срібну фляжку, перехилила її, і старша імбрина ненадовго пожвавішала, розплющила очі й подалася вперед. Але невдовзі її обличчя знову осунулося, і вона охляло відкинулася на спинку крісла.
— Панно Брантлі, — сказала директорка, звертаючись до Бронвін. — Підіть приготуйте для пані Шилодзьобки лікарську кушетку, а потім принесіть пляшку кокаїнової настоянки та ще одну флягу бренді.
Бронвін швидко вирушила виконувати наказ і, проходячи повз мене та Емму, похмуро кивнула нам.
Пані Сапсан відразу ж обернулася до нас і стиха сказала:
— Я страшенно розчарована вами, панно Блюм. Страшенно розчарована. Коли-коли, а в цю ніч ви могли б і не тікати потайки з будинку.
— Вибачте, пані Сапсан. Але звідки мені було знати, що станеться лихо?
— Мені слід покарати вас. Але, зважаючи на обставини, навряд чи це доцільно. — Вона підняла руку і розправила сиве волосся своєї наставниці. — Пані Шилодзьобка ніколи б не покинула своїх підопічних, якби не сталося щось жахливе.
Від вогню, що гудів у каміні, у мене на лобі виступили краплі поту, а пані Шилодзьобка, лежачи у кріслі, тремтіла. Невже вона помре? Невже та трагічна сцена, що розігралася між моїм дідом та мною, знову повториться, тепер уже між пані Сапсан та її вчителькою? Той епізод чітко постав у моїй пам’яті: я тримаю тіло діда, переляканий і розгублений, не підозрюючи всієї правди про нього і про мене. Утім, я збагнув: те, що відбувалося тепер, жодним чином не нагадувало те, що сталося тоді зі мною. Бо пані Сапсан завжди знала, хто вона така.
Здавалося, тепер не час про це говорити, але я був сердитий і не міг стриматися.
— Пані Сапсан! — почав я, і вона поглянула на мене. — Коли ви збиралися мені про все розповісти?
Вона вже була спитала «Про що?», але відразу ж зиркнула на Емму і миттєво прочитала на її обличчі відповідь на своє запитання. Пані Сапсан страшенно розгнівалася, але, побачивши, що я теж розлютився, швидко опанувала себе.
— Скоро розповім, хлопче. Будь ласка, зрозумій мене правильно. Якби я виклала тобі всю правду під час нашої першої зустрічі, це стало б для тебе величезним потрясінням. Важко було передбачити твою поведінку. Ти міг втекти і більше ніколи не повернутися. Я не могла піти на такий ризик.
— І натомість ви спокушали мене смачними стравами, розвагами та дівчатами, водночас тримаючи в таємниці все погане?
Емма аж зойкнула.
— Спокушали? О Господи, не думай, що я робила це навмисне, Джейкобе. Я б на таке ніколи не пішла.
— Боюся, у вас склалося про нас хибне враження, — сказала пані Сапсан. — Стосовно ж спокушання, то ви бачили, як ми живемо насправді. Ми не намагалися обдурити вас, лише приховали декотрі факти.
— Тоді ось вам ще один факт, — сказав я. — Одна з отих істот убила мого діда.
Пані Сапсан мовчки дивилася на вогонь.
— Дуже сумно це чути.