— А що це за погана ідея? — спитався Єнох. — Мабуть, вона й сама не знає, заради чого ризикує своїм життям.
— Директорці це ой як не сподобається! — сказала Бронвін, стверджуючи очевидне. — Вона ж нас повбиває, Еммо.
Емма підвелася й зачинила двері.
— Вона не повбиває нас, — заперечила вона. — Нас уб’ють оті істоти. А якщо не повбивають, то отаке життя, як тепер, виявиться гіршим за смерть. Пташка обмежила й затиснула нас так сильно, що ми насилу дихаємо, і все це через те, що їй бракує сміливості виступити проти того, що загрожує нам по той бік контуру!
— А може, і не загрожує, — почувся голос Міларда. Досі я й не здогадувався, що відбувається тут, у кімнаті.
— Але директорці це страшенно не сподобається, — повторила Бронвін.
Емма виклично ступила крок до своєї подруги.
— І довго ти ще збираєшся ховатися під спідницею цієї жінки?
— Ви що, вже забули, що трапилося з пані Шилодзьобкою? — спитав Мілард. — Її підопічних убили, а пані Вівсянку викрали, коли вона покинула контур. Якби вони сиділи й не рипалися, нічого поганого не сталося б.
— Кажеш, нічого поганого не сталося б? — мовила Емма з сумнівом у голосі. — Так, порожняки не можуть проникати в контури. Зате витвори можуть, і саме через це отих дітей і виманили назовні. Ми що — так і сидітимемо на дупах, чекаючи, коли вони увійдуть до нас через парадні двері? А що, як цього разу вони не вигадуватимуть якісь хитрощі, а просто пронесуть із собою зброю?
— Саме так я й зробив би, — сказав Єнох. — Дочекався б, поки всі повлягаються спати, а потім прослизнув би униз димарем, як той Санта-Клаус, — і бах! — Єнох зобразив уявний пістолет і вистрелив з нього в подушку на Емминому ліжку. — І тільки б мізки по стінах розбризкалися!
— Молодець, ти дуже нас потішив своєю винахідливістю, — відреагував Мілард, зітхнувши.
— Ми маємо завдати по них удару, поки вони ще не здогадалися, що ми знаємо про їхню близьку присутність, — сказала Емма, — і поки ми маємо можливість застукати їх зненацька.
— Але ж ми достеменно не знаємо, чи є вони на острові взагалі! — заперечив Мілард.
— Скоро дізнаємося.
— І як ти пропонуєш це зробити? Вештатися туди-сюди, поки не побачиш порожняка? І що тоді? «Вибачте, будь ласка, що потурбували вас, але хотілося б дізнатися, чи не збираєтеся ви, часом, нас з’їсти?»
— З нами ж Джейкоб, — сказала Бронвін. — І він здатен їх бачити.
Я відчув, як стиснулося горло, бо усвідомив, що коли така мисливська група буде створена, то певним чином я буду відповідальним за безпеку кожного її члена.
— За все своє життя я бачив лише одну потвору, — попередив я їх. — Тому не можу сказати, що я спец із виявлення порожняків.
— А якщо він не зможе побачити жодного з них? — поцікавився Мілард. — Це означатиме, що їх тут або немає, або вони добре сховалися. І ти будеш так само безпорадним, як і тепер.
Усі нахмурили брови. Мілард таки мав рацію.
— Що ж, схоже логіка знову взяла гору, — сказав він. — Піду принесу каші на вечерю, і якщо хтось із майбутніх бунтівників бажає приєднатися до мене, то прошу.
Скрипнули пружини ліжка — то Мілард підвівся і пішов до дверей. Та не встигнув він вийти, як раптом Єнох скочив на ноги і скрикнув:
— Придумав!
Мілард зупинився.
— Що придумав?
Єнох обернувся до мене.
— Отой тип, якого начебто пошматували й пообгризали порожняки — ти знаєш, де його зберігають?
— У рибній крамниці.
Єнох задоволено потер руки.
— Тоді я знаю, як пересвідчитися, чи є на острові потвори.
— І як ти збираєшся це зробити? — поцікавився Мілард.
— А ми в нього спитаємо.
Ми створили експедиційну групу. Зі мною мали піти Емма, яка навідріз відмовилася відпускати мене самого, Бронвін, якій страшенно не хотілося гнівати пані Сапсан, але яка наполягала, що нам знадобиться її захист, а також Єнох, чий план ми мали втілити в життя. Мілард, чия невидимість могла стати нам в пригоді, не схотів з нами йти, тому його довелося дечим підкупити, щоби він нас хоча б не видав директорці.
— Якщо ми всі підемо, — міркувала Емма, — то Пташка не прожене Джейкоба, інакше їй доведеться виганяти нас чотирьох.
— Але я не хочу, щоб мене проганяли з контуру! — заявила Бронвін.
— Броні, вона ніколи цього не зробить, ось у чім річ. А якщо нам вдасться повернутися ще до світанку, може, вона і не дізнається, що ви виходили.
Я мав декотрі сумніви стосовно цього плану, але всі ми зійшлися на тому, що спробувати варто.
Все сталося так, наче ми з тюрми тікали. Після вечері, коли в будинку панував найбільший хаос, а пані Сапсан бувала найбільше зайнятою, Емма удала, наче вирушає до вітальні, а я удав, що іду до кабінету. За кілька хвилин ми зустрілися в коридорі другого поверху. Там у стелі була ляда, через яку йшов хід до драбини. Емма видерлася драбиною, я поліз слідком за нею, і ми опинилися на невеличкому й темному горищі. З одного боку виднівся люк, який легко відкручувався і виходив на пласку секцію даху.