Голос був один в один як у нашого дворового робітника, котрий багато років підстригав наші кущі, газон та чистив басейн.
— Як вам це вдається? — спитав я. — Звідки ви знаєте тих людей?
— Знаю, бо я і є тими людьми, — відповів незнайомець, тепер уже безбарвним голосом. І зареготав, насолоджуючись моїм неприхованим страхом.
Я второпав. Чи бачив я коли-небудь очі пана Беррона? Жодного разу. Бо він завжди носив оті величезні, старомодні окуляри, що затуляли мало не все його обличчя. Двірник також вдягав сонцезахисні окуляри, та ще й крислатого капелюха. Чи придивлявся я коли-небудь уважно до них? І скільки ще ролей зіграв цей хамелеон у моєму житті?
— Що відбувається? — спитала Емма. — Хто цей чоловік?
— Стули пельку! — гаркнув «орнітолог». — До тебе ще дійде черга.
— Ви стежили за мною, — сказав я. — Це ви повбивали отих овець. Це ви убили Мартіна.
— Хто — я? — спитав незнайомець безневинним голосом. — Особисто я нікого не вбивав.
— Але ж ви — витвір, хіба ж ні?
— Це вони мене так називають, — відказав він.
Я ніяк не міг зв’язати все докупи. Нашого двірника я не бачив відтоді, як моя мати найняла замість нього іншого працівника, а пан Беррон зник з мого життя після того, як я скінчив восьмий клас. Невже вони — він — увесь цей час стежили за мною?
— Звідки ви дізналися, де мене знайти?
— Ну що ти, Джейкобе, ти сам мені про себе все розповідав. Звісно, приватно й по секрету, — сказав чоловік, знову змінивши акцент. Тепер то був голос жителя центральних штатів, розважливий голос освіченої людини. І з останніми словами він підсвітив себе променем свого ліхтаря.
Борода, яку я бачив іще вчора, щезла. Тепер у мене не лишилося жодного сумніву.
— Лікаре Голан, — сказав я слабким шепотом, який розчинився у торохтінні дощових краплин.
Мені пригадалася наша телефонна розмова кілька днів тому. Пригадався шум на задньому плані — лікар сказав, що він у аеропорту. Але він не зустрічав там своєї сестри. Він вирушав за мною.
Я позадкував і прихилився до лотка з тілом Мартіна; у голові мені запаморочилося, а тіло заніміло.
— Ага, сусід, — сказав я. — Отой старий, що поливав газон у той вечір, коли загинув мій дідо. То теж були ви.
Лікар Голан усміхнувся.
— Але ж ваші очі!
— Контактні лінзи, — пояснив він, виколупуючи одну з них пальцем і оголюючи біле очне яблуко без зіниці. — Гарні штуки навчилося виробляти сучасне людство, еге ж? Відповідаючи на кілька твоїх можливих наступних запитань, скажу, що так, я справді дипломований терапевт, бо мене давно цікавила свідомість звичайних людей. Але, попри те що наші сеанси базувалися на неправдивому припущенні, я не думаю, що вони були даремною тратою часу. Я навіть міг би й далі допомагати тобі, чи то — ми могли б і далі допомагати один одному.
— Благаю, Джейкобе, не слухай його, — сказала Емма.
— Не турбуйся, — відповів я. — Колись я йому довірився. Але я не повторю цієї помилки.
А Голан вів далі, немовби й не почувши мене.
— Я можу гарантувати тобі безпеку і гроші. Можу повернути тобі колишнє життя, Джейкобе. Все, що ти муситимеш робити, — це співпрацювати з нами.
— З нами?
— З Мальтусом і мною, — сказав Голан, обертаючись і гукаючи через плече. — Мальтусе, увійди й поздоровкайся.
На порозі з’явилася тінь, і через мить на нас накотився ядучий сморід. Бронвін кавкнула і відступила на крок, і я побачив, як у Емми стиснулися кулаки — вона наче збиралася кинутися на потвору. Я торкнувся її руки і сказав одними губами: «Зачекай».
— Моя пропозиція проста, — сказав Голан, намагаючись надати своєму голосу розважливого звучання. — Допоможи нам знайти нових людей, таких, як ти. А навзамін тобі не треба буде боятися Мальтуса та його одноплемінників. Ти зможеш жити вдома. У вільний час подорожуватимеш зі мною по світу, і ми тобі щедро платитимемо. А твоїм батькам ми скажемо, що ти — мій асистент у науковій діяльності.
— Якщо я погоджуся, — сказав я, — то що станеться з моїми друзями?
Він зневажливо махнув пістолетом у їхній бік.
— Вони давно зробили свій вибір. Є одна важлива обставина: почалося втілення в життя грандіозного плану, Джейкобе, і ти зможеш взяти в ньому участь.
Чи задумався я над цією пропозицією? Мабуть, таки задумався, хоча лишень на мить. Лікар Голан пропонував мені саме те, до чого я прагнув: третій варіант. Майбутнє, яке не вкладалося в дилему «Залишайся тут назавжди або їдь звідси геть і помирай». Але від одного-єдиного погляду на моїх друзів, на чиїх обличчях застигла тривога, моя спокуса безслідно щезла.