Марія Яківна стояла біля широко розчинених воріт, спираючись на палицю. Одягла вона при тому світле плаття, але найясніше світилася її голова. Вона всміхалася назустріч й помахувала легенько біля голови рукою.
Оскільки перший підійшов Хлопець, вона обняла його, потім почала обіймати всіх по черзі, і всі жінки, крім Оксани, пустили при тому замиловану сльозу. Оксана дивилася на все примруженими очима, й обличчя її при цьому було погідно незворушне.
Жінки пішли гомінкою юрбою в хату, а Хлопець, затягши валізи на веранду, спустився зі сходів у сад. Великі яблука густо утяжували гілки, зеленіли груші й синіли сливи. Вздовж доріжки було щедро насаджено квітів: флокси, жоржини, нічні красуні й троянди. Він пішов тою доріжкою до краю саду, під ногами в нього ніжно порипував пісок.
За садом починався город, що сягав прямовисної скелі, яка переходила в кручу. Хлопець різко повернувся і пішов назад.
Жінки клопоталися на кухні, а він обережно підступав до столу на веранді. Відсунув лозове крісло й сів. Крісло затріщало під ним всіма прутиками, а на його обличчя лягла м'яка задума.
Перед ним лежало море дахів їхньої вулиці, тож він сидів, поклавши руки на стіл, і дивився. Там удалині побачив він розлогий двір п'ятого номера. Біля будинку стояли півколом сараї, один із них відчиняла немолода вже жінка в чоловічому піджаку. Побачив він і горбатого чоловіка, що сидів на порозі, зібгавшись у грудку, і пильно й презирливо оглядав світ. Побіч нього, спершись плечем об одвірок і гарно вигнувши стан, стояла його сестра, а син тої жінки, що відчиняла сарай, плівся по вулиці, запускаючи врядигоди руку до кишені й кидаючи до рота насіння. Прогуркотів моторчик — повз чоловіка з насінням протрюхикав на мопеді один з сусідів — Ювпак. Біля хати на горбі з'явилася висока, суха чоловіча постать, спинилася, розставивши ноги, а біля нього стала, так само розставивши ноги, корова. Ряба Катька сиділа на камені і аж шию витягла, так пильно кудись дивилася, а з машини знімав тільки-но привезену пральну машину Йонта. Поклав її на плечі і став героєм науково-фантастичного фільму: біля нього з поважною міною крокувало його подобенство — син. Широка, в три обхвати, жінка стояла в дверях, заступаючи весь прочіл, і обдаровувала Йонту золотою усмішкою. Iшла від двору до воріт, грізно похитуючись, Гармашиха, а у ворота в цей час гулькнув її маленький плюгавенький зять. В дворі Старого Пічкура хлопці збивали з дощок плота, сам Старий Пічкур сидів на камені біля хати і спокійно посмоктував цигарку. По вулиці їхав допотопний кабріолет, за кермом сидів круглолиций, схожий на кота, старий, а в глибині ховалася жінка з худим, жовтим обличчям і довгообразий юнак. Юнак висунувся з вікна і задивився на пару: дівчину опідруч із довгоногим курсантом. З воріт дванадцятого номера вийшов швець і зупинився, наче вирішував, куди іти. Його проминув, вертаючись додому з вудочками, бухгалтер, і вони вклонилися вітаючись. Мадам Цукрова вийшла на вулицю, сіла на лаві й задивилася на світ круглими оченятами.
Хлопець сидів, обійнятий м'якою радістю: широкий світ клався йому перед очі. Здалося йому, що вийшло з-за хмари сонце, і він побачив себе загорненим у хмару вогненного світла. Озирнувся, бо подумав, що жінки перестаралися там, на кухні, і запалили дім, але палала вже ціла вулиця і весь краєвид перед очима. Тоді він зрозумів, що світло горить у ньому самому. Мозок його освітила миттєва блискавка — чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя. В серце впала іскра блаженства, залишивши в ньому назавжди відчуття неба. Звів очі й пізнав раптом космос, повний нескінченного простору, густо заповнений круглими темними та ясними тілами. Погідний ритм упізнав він у всьому — там, у небі, і тут, на землі: рух планет, соку й крові, рух живих та мертвих тіл. Він збагнув раптом: не мертвий світ лежить навколо нього, а жива тремтлива матерія, що виповнює небо, землю і все, що є. Живу присутність він пізнав у всьому, і це наповнило його справжнім щастям. Зрозумів: весь світ дивовижно уладжено і все діє співмірно до добра кожному, а основним принципом світу є все-таки любов. За кілька секунд побачив і пізнав більше, ніж за всі десять років своїх мандрів. Від цього затремтіли в нього ніздрі, а очі пролляли туди, на вулицю, яку нещодавно так пильно озирали, всю його любов, тугу, знепокоєння та біль. Рука його мимохіть потяглася, щоб натрапити на олівця чи ручку, але завмерла в повітрі.