Пані ніяк не могла вбрати до голови того, що сталося. Розмов чоловіка з астрономом було замало, щоб класти якісь визначення. Відчула раптом, що чоловікова смерть, як це не дивно й не страшно… її не вражає. Вже у перший день після похорон довго сиділа, зачинившись у своїй половині, погасивши свічки й затуливши вікна. Сиділа в цілковитій, крутій темряві, і це її чорно втішало. Хотіла плакати, але сліз не мала. Не мала ні жалю, ні урази — нічого, крім розпачу й відчуття порожнечі.
Таки не витримала затворництва, розхилила в ніч стулки вікна і побачила раптом перед собою небо. Її вразила ота спокійна, неозора, позачасова глибина — несподівано іскристий мерхіт мертвого проміння. Без місяця небо було як поцвяхований сріблом килим.
Сіла на услон і втопила обличчя в долоні. Єдине, чого хотіла, — доокруглити розірвані так нагло кола…
Двері безшумно розчинилися, і вона злякано сахнулася.
— Це хто?
— Я, — почувся хрипкуватий голос домовика. — Чи можна мені зайти?
Вона відчула раптом, що хоче з ним розмови.
— Заходь!
— Тут немає світла, — сказав він, — і я зважився зайти.
— Що це в нас у домі твориться? — безпомічно спитала вона. — Ти наставлений тримати лад…
Домовик мовчав, лише спустив утомно голову. Вона бачила його всього: вугласта постать — чи людина, чи кіт, чотирикутна голова, а на малому личку — ледве накреслені обриси — палахкотіло двоє розпалених жарин. Жінка подумала, що ніколи не бачила його так близько, що це, врешті, може бути й сон — його ніхто не бачив так близько.
— Чому це сталося? — з мукою в голосі спитала вона. Домовик стенув плечима, а його обличчя раптом освітилося промінням зір — було гладке й синє…
Астроном сидів у себе в обсерваторії і так само смутився. Покліпував малими повіками, і йому здавалося, що світ побудовано зовсім не так, як уважав раніше. Сидів на лаві, тручи пальцем і без того блискуче дерево, а зорі мигали до нього, немов глумилися.
"Я раніше гадав, що кожну річ можна пояснити, — думав астроном, — але тепер мене посів сумнів. Бо коли не можна пояснити кожну річ, для чого нам розум?"
До нього тяглася листками липа. Зірвав один, пом'яв і вдихнув пряного аромату. Може, в цьому листку розгадка? "В листку чи в зірці, — подумав він. — А може, в цілому дереві життя?"
Безшумно відчинилися двері, і він радше вгадав, ніж помітив домовиків прихід.
— То що? — спитав астроном. — Можеш мені щось пояснити?
— Це я у вас хотів запитатися, — зітхнув домовик.
— Ми з тобою різні, — сказав астроном, хоч і не бачив, з ким розмоволяє. — Ми з тобою аж геть неоднакові. Ти прагнеш покинути затишок дому, до якого прив'язаний, щоб пуститися в мандри, — правильно я кажу?
У кутку щось важко зітхнуло.
— Я ж навпаки, — сказав астроном. — Єдине моє бажання: завершити мандри і до кінця днів осісти в якійсь добрій оселі.
— Давай зміняємося, — сказав із темені голос. — Я й справді не можу й кроку ступити за межі будинку, а мене вабить дорога. Мушу охороняти цей дім, а мене манить широкий світ…
Астроном усміхався. Дихав пряним ароматом липового листка і вже знав, що буде завтра.
"Завтра знову почнеться моя мандрівка", — подумав він.
Пані наказала покликати до себе астронома. Коли позирнула на нього, видався він їй ще нижчий і мізерніший.
— Гадаю, ви вже зрозуміли, — зимно мовила вона, — що мені в господарстві астрономи непотрібні.
В астрономових очах зламалися іскри. Але похилився й покірно мовчав.
— Я довго розмірковувала над тим, що сталося, — сказала пані дому. — I от до чого додумалася: пан Юрій звар'ятував, а винні в тому найбільше ви.
Астроном скинув головою. Все тіло його напружилося.
— Вам хочеться так думати, — сказав він тихо. — Сподіваюся, мені дадуть коні, щоб довезти прилади і книжки?
— Ні! — сухо відрізала пани. Звела підборіддя і погірдне глянула на астронома. — За годину ваші прилади та книжки будуть спалені. Вам же раджу поспішитись, — її голос став дражливо-металевий, — бо коли не виберетеся звідсіля за годину, я накажу слугам вимастити вас дьогтем і гнати до меж моїх земель.
Астроном стояв похнюпившись. Його обличчя було бліде й спокійне.
— Гаразд, — сказав він. — Я попрошу у пані з книжок лише одну.
— Одну я вам узяти дозволю, — жінка встала, і її груди заходили. — Але вибирати буду я. I вибір цей — святе письмо!
Бліда усмішка майнула на обличчі астронома. Він повернувся, щоб іти.
— Візьміть свою платню! — сказала йому навздогінці пані.