— Добрий день! — кинула вона знехоча і поставила таріль на стіл. — Ще що подати, мамо?
Він не відповів на сестрине вітання, а тільки пильно її обдивлявсь. Дівчина була майже сформована, але краса, якою розцвіте вона на повну силу років через п'ять, ще була майже схована в ній. Хлопець відчув, однак, той сік і оту п'янку силу, що вже й зараз нуртували в цьому юному тілі, і легенький смуток пройняв його: ця істота була й справді чужа йому — не єднали з нею ні спогади, ні колишні сантименти. Зовсім незнайомий світ уздрів він у двох синіх кружальцях, які здивовано відповіли на його безцеремонне розглядання. Він побачив на дні тих кружалець холодне поле, вкрите снігом та кригою. Але побачив він там і інше: сніг той та крига вкривали не пустелю.
— Ну от! — сказав він, щоб обірвати незручну паузу. — Брат ми з тобою і сестра.
Оксана смикнула зневажливо плечиком, і погляд її провис десь над його головою.
— Подай-но, доню, ще хліба й чарки, — сказала Галя, їй стало теж сумно на це не зовсім приятельське знайомство її дітей.
— Вона норовиста, як лошиця, — додала, коли Оксана пішла.
— Дівчина цього дому, коли ти віриш у прабабину легенду.
Галя засміялася.
— А справді! Я теж була майже така. Але не можу збагнути, чим їй не сподобався ти?
"Тим, що вона не може зреагувати на мене як на хлопця, — подумав Хлопець. — Відвикла від домашніх чоловіків!"
Він узяв зі столу пляшку й обдивився зусібіч. Вино звалося "Троянда Закарпаття".
— Бабця перед смертю згадувала і про тебе. До речі, вона тебе не любила. Не могла вибачити мені, що я не послухалася її, коли до мене ходив той твій батечко.
— Його прізвище і справді було Пугач? Галя почервоніла. Дивлячись у ті очі, що так пильно зорили, наче читали її, не могла сказати неправди.
— Дівчата цього дому, як ти сказав, не завжди бувають обачні, — мовила вона обережно. — Вони часом забувають звичайні речі. Ах, краще ти мене про це не розпитуй!
— Ти не знала його прізвища?
— Ну от, таке скажеш! — роблено обурилася Галя. Вона зирнула на Хлопця, і вони раптом розсміялися.
З каштана упало кілька плодів, і в цей час знову з'явилася на порозі дівчина.
— Я розбила кілька чарок, ти не сердитимешся? — спитала вона, уникаючи дивитися на брата.
— Наші парадні чарки? — перелякалася Галя.
— Парадних я не брала, — наївно озвалася дівчина. — Хіба треба парадні?
"Вже починається", — подумала Галя і встала.
— Iди сідай, я сама принесу!
— Ну, що ти, мамо! — так само наївно озвалася Оксана, — Коди треба коняче парадних чарок, я зараз подам.
Вона війнула платтям і сховалась у сінях.
— Так уже любить розпекти мене! — сказала вся червова Галя.
Хлопець реготав.
— Це маленькі-маленькі химери, мамо, — сказав він. — Не зважай. Вона зараз наче в театрі, в якому є один глядач, ну а що це за гра одинцем?
— Я вже застара для гри! — Галя починала сердитись і на нього.
— Знаєш, чим ти чудова як мати? — сказав Хлопець, проїдаючи її поглядом. — Я ніколи не чув від тебе верескливого, бридкого крику, якого навчаються жінки, підстьобуючи своїх нащадків.
— Станеш батьком… — почала Галя, але в цей момент знову з'явилася дівчина. Несла на таці хліб і чарки й тримала піддертого носика.
— Алло, Оксано! — просто сказав Хлопець, — Дай-но мені, будь-ласка, склянку сирої вода. Я звик запивати їжу сирою водою.
Оксана аж здуміла від такого Хлопцевого випаду. Спинилася, аж рота розкрила, а очі її заметали іскри. Поставила хліб та чарки і церемонно поколивалася знову в дім.
— Ну, тепер начувайся! — сказала Галя. — Вона не терпить до себе наказового тону.
Але Хлопець уже налив собі й матері вина.
— Не ображайся, мамо, — сказав він тепло. — Здається мені, це гоструха, що й приборкував ще Шекспір. Я відіслав її, щоб випити першу чарку з тобою сам на сам. Зрештою, перш ніж з'явилася вона, був у тебе я.
— Ну, тобі стало мало мене, — сказала Галя, торкаючись чаркою об чарку його. — Дуже рано понесло тебе в світ. То що той свет, Хлопче?
— Він напрочуд однаковий, — сказав Хлопець, випивши чарку. — Але пізнати цю істину не дасться скоро. Принаймні мені…
Дівчина неслав воду. Чашка була стара й надщерблена, і було тієї вода до половини. Але Хлопцеві очі радісно засвітилися.
— Золотко низе, Оксано! — вигукнув він. — Ти сама не знаєш, що за чашку ти принесла! Пам'ятаєш, мамо?
— Еге, еге, — захитала головою Галя. — Ти пил із неї козине молоко.
Оксана стояла, неприродно випроставшись, наче забута іграшка. В одному оці в неї просвітилася сльозинка, а коли позирнули на неї Хлопець та Галя, не могли не згукнути тихенько: перед ними стояла така красуня, якою була колись давно хіба що сама Галя.