— Ти все ще хочеш тут залишитися? — просипів Бекир на вухо Ніязі. І одразу ж почув ім’я Чорної Корови, а потім і своє.
Його протверезив обряд, голова ще йшла обертом, але думки снували швидше.
Їх кликали вийти на поміст до Кемаля-шейха. Засолені навколо розступилися, утворюючи вузький прохід. До них підійшов чоловік зі спеченим обличчям.
— Ідіть сюди, мої незмінені діти, — голос шамана перекрив усі звуки. Діти перезирнулися. Побачене досі стояло перед очима, але Кемаль-шейх не лише знав, що вони тут, а й був готовий поговорити. Шаман знову лагідно повторив прохання.
Чорна Корова пішла першою і не залишила вибору Бекиру. Він рушив слідом. До них потягнулися сотні рук. Засолені немов уперше їх побачили: прагнули торкнутися, шепотіли слова підтримки. Бекиру все дужче хотілося втекти. Міцні руки підсадили їх на поміст. Тонкими скорченими пальцями Кемаль-шейх промацав їм обличчя, наче був сліпим і міг побачити лише доторками. Бекир відчув запах крові на його руках.
— Бог Спалахів каже, що ви особливі! — знову завив шаман. Замість ножа Кемаль-шейх узяв чашу. — Він привів вас! І в тому його провидіння. Око Бога скаже нам, хто ви. І від його слова залежатиме ваша доля. — Кемаль-шейх опустив чашу в кам’яну ванну, а потім підніс паруючу рідину дітям.
У домі запала тиша. Така напружена, що Бекиру здавалося: він зараз почує стукіт чужих сердець. У носі защипало, на очі навернулися сльози, шлунок скрутив спазм. Першою прийшла думка про те, що в цій рідині кілька хвилин тому розчинили тіло людини-ящера. А друга — що він ніколи так близько не бачив чистого суєру. Ма казала, що чистий суєр — це смертельна отрута. У природі в такій формі він майже не траплявся, тому ані Ма, ні Бекир не знали, що може статися з людиною, яка його торкнеться. Ця чаша могла його вбити або перетворити на «живе м’ясо» чи, — Бекир проковтнув гірку слину, — на щось, що вже не буде Бекиром, не матиме його спогадів та обличчя. Він затамував подих, намагаючись стримати їжу, що підступила до горла. Останнє, що він може зробити, — це виблювати в чашу зі священним суєром на очах у всіх мешканців Кара-Тобе. Голову повело. Він бачив чорні очі Кемаля-шейха й обличчя обпаленого чоловіка.
— Це Вода Життя. Вода, що звільняє наші душі. Якщо ти поцілований Богом Спалахів, вона відкриє для тебе всесвіт, дасть відповіді на всі запитання.
Прийми сім’я Бога!
«Дасть відповіді на всі запитання!» — луною продзвеніло у спустошеній голові. Він дізнається, що з Ма, де знайти Золоту Колиску, як урятувати Кіммерик, — для цього потрібно лише випити суєр.
— Я вип’ю, — пролунав спокійний голос Чорної Корови.
Дівчинка всміхалася. Забувайко визирнув із-за плеча й сховався в довгому волоссі. Бекиру захотілося закричати, зупинити дівчинку, але він не зміг. Губи наче заліпило. Чорна Корова взяла чашку. У натовпі пролунало перше «буах», а потім знову й знову. Люди радісно заулюлюкали, коли Чорна Корова ковтнула, усміхнулася і простягнула чашу Бекиру. Очі дівчинки затягнула пелена. Чорна Корова здригнулася всім тілом і впала на поміст. Чаша з гуркотом покотилася, залишаючи по собі паруючий рожевий слід. Кемаль-шейх розчаровано простежив за її рухом, а потім так само спокійно підняв очі на хлопця.
— Допоможіть! Ви маєте їй допомогти! — закричав Бекир, падаючи на коліна коло дівчинки. Він обхопив її голову руками, намагаючись не дати захлинутися. На губах Чорної Корови виступила піна. Її били судоми. Бекира охопив розпач. Погляд застилали сльози. Він звернувся до натовпу в пошуках допомоги, але жоден не поворушився. Вони чекали на рішення старого. Чорна Корова затихла. Бекир обережно поклав її на поміст і випростався.
— Це ти, ти вбив її! — Він кинувся до Кемаля-шейха, але було вже пізно.
Обпалений заступив йому дорогу, а хтось невидимий скрутив руки за спиною.
Бекир вигнувся, спробував ко`пнути обпаленого між ноги. У відповідь дістав добрячого потиличника. На нього накинули пута. У роті опинилася смердюча ганчірка. У вухах стояв шум від удару, він викручував голову, щоб побачити, де Ніязі і що робитимуть з Чорною Коровою, але йому цього не дозволили. Бекира стягли з помосту. Сильні руки проволокли коридорами, а потім вкинули до видовбаної в камені келії.