— Що тут сталося? — запитав Бекир.
— Ти не уявляєш! — видихнув Ніязі. — Вона наче джин вогню з казки Азіза-баби! Коли прокинулася, спершу отако сиділа, а потім… ну ти сам… — Йому бракувало слів, щоб описати побачене.
Бекир присів біля Чорної Корови. Зовні вона ніяк не змінилася.
— Тобі боляче? — усе, що зміг запитати Бекир. Волосся Чорної Корови було на диво спокійним. — А де Забувайко?
Дівчинка розгублено глянула на руки, у її очах з’явилися сльози.
— Бог Спалахів забрав у неї мову, — пояснив Ніязі. — Не говорила від пробудження. І раджу тобі відійти. Бачиш, руки вже стають гарячими?
Тільки тепер Бекир побачив випалену смугу на хутрі Ніязі.
— Гей, усе буде добре. Ми з тобою, — сказав Бекир і торкнувся плеча дівчинки. Чорна Корова здригнулася, намагаючись скинути його руку. Ніязі позадкував. — Це я, Бекир, — продовжував шепотіти хлопчик. Він відчув, як розслабилися м’язи дівчини, а на обличчі з’явилася тінь усмішки. Вона наче визирала з дна колодязя.
На голос Бекира з поваленого мисника виліз Забувайко. Він не розумів, що сталося з його господинею, але відчув зміни. Ящірка спробувала стрибнути на руки дівчинки. Чорна Корова відреагувала миттєво: її пальці скорчило. Перш ніж Бекир устиг зрозуміти, що відбувається, блискуча куля вдарила в місце, де ще за мить до того сиділа ящірка. З горла Бекира вирвався крик, Ніязі заскавучав і втиснувся в куток. Чорна Корова зойкнула й упала на підлогу. За мить вона жалібно застогнала, наче шок від атаки на улюбленця повернув їй здатність говорити.
— Я вбила його! Я вбила Забувайка.
Чорну Корову затрусило, пальці знову почервоніли. Бекир кинувся до подруги, обійняв і звалив на підлогу.
— Заспокойся, чуєш, заспокойся.
Так завжди робила Ма, коли в нього починалися напади. Чорна Корова відчайдушно відбивалася. Хлопець міцно тримав її в обіймах, відчуваючи жар її пальців.
— Він живий, — подав голос Ніязі.
Бекир побачив ящірку на руках у хлопчика-лисеняти. Чорна Корова перестала пручатися. Вона простягнула руку, щоб торкнутися улюбленця, але зупинилася.
— Він цілий, — сказав Ніязі.
У ящірки тільки хвіст був обпалений.
— Я бачила дивний сон, — заспокоюючись, прошепотіла дівчинка й торкнулася тумару на шиї. А потім подивилася на безлад. — Що тут сталося?
Перебиваючи один одного, друзі розповіли про нові здібності Чорної Корови. Вона майже не відреагувала, наче їй було байдуже або вона давно знала, що вміє кидатися вогнем.
— Дуже дивний сон. У ньому до мене приходив батько. Він сказав, що тут, — Чорна Корова подивилася на тумар на своїй шиї, — слова Бога Спалахів. І їх треба віднести до Гавена Белокуна. Дивно, правда?
— Маячня, — собі під ніс прокоментував Ніязі.
— А ти, ти теж випив суєр? — ігноруючи Ніязі, запитала дівчинка.
Бекир заперечно похитав головою. Йому так багато хотілося їй розказати, але обпалений досі стояв за дверима. І він не сумнівався, що поплічник Кемаляшейха підслуховує. Шаман вірив, що дівчинка переконає Бекира випити Воду Життя. Чорна Корова простежила за його поглядом і кивнула.
— Що? — не зрозумів Ніязі.
Дівчинка схопила Бекира за руки, її очі стали великими й темними, як відьомська кафа Тітки Вальки. Вона набрала повні легені повітря і голосно проговорила:
— Я рада, що випила суєр. Дивися, ким я стала. — Дівчинка зачаровано подивилася на власні долоні. Вони були холодними й блідими, хоч ще за мить до того палали у вогні. — Атеш.
— Що Атеш? — Не зрозумів Бекир.
— Твоя Ма сказала, пам’ятаєш? Так перед смертю назвала мене моя мати, немов знала, що Вода Життя подарує мені силу вогню. Я рада, що випила суєр, — повторила вона, особливо наголошуючи на «рада».
— Що? Але ж мені ти сказала інше… — ображено почав Ніязі й за мить скрикнув. Чорна Корова ніби випадково наступила йому на хвіст, і він нарешті зрозумів, що краще помовчати.
— Тобі стане легше, біль за мамою вщухне, — усміхнулася Чорна Корова до Бекира. — Вода Життя наче Забувайко, тільки краще. Ти пам’ятатимеш, але вже не болітиме. — А потім дівчинка нахилилася і поцілувала його в щоку. Кров прилила до обличчя Бекира. Серце так сильно гупало, що він ледь не прослухав слова, які вона прошепотіла йому у вухо: — Нам потрібно тікати. Кемаль-шейх не той, за кого себе видає.
Але більше їй нічого не вдалося сказати. Прийшов обпечений і наказав Бекирові повертатися до своєї келії.