— Ви зможете наговоритися й навіть дещо більше, — обпечений обдарував Чорну Корову масним поглядом, — тільки коли ти вип’єш Води Життя. — Якщо в тебе все, Карасевдо, то мені треба погодувати дівчинку. — Джаніке-ханум штовхнула чоловіка стегнами й зайшла до кімнати. У неї в руках була повна миска жовтих кайси.
— Не наривайся, Дажніке-ханум. Армія потвор скоро піде, і тоді ми теж як слід поговоримо. — Обпечений зробив непристойний жест, розреготався і штовхнув Бекира в плечі.
Усю ніч Бекир розглядав обручку Ма. На внутрішньому боці був напис, якого він раніше ніколи не зауважував — «Марко Дорош». Бекир не сумнівався, що це було ім’я його батька. Проводячи пальцем по вигравіюваних літерах, він уявляв, що торкається руки тата. Як же зараз він потребував його поради. І слів Ма. Що б вона сказала на звинувачення Кемаля-шейха на адресу старійшини Ак-Шеїх? Мати довіряла Азізу-бабі. Запевняла, що саме він їх прихистив. Якщо Азіз-баба досі співпрацював зі Старшими Братами, то чому так довго їх ховав? І Бекир сам бачив Аслана та Кебапа в ніч, коли загинув Рябов. Значить, дід віддав Рябова джадалу. Допоміг убити одного зі Старших Братів. Отож слова Кемаля-шейха — брехня. А як же тоді звіт про дітей? Бекир упізнав руку старого. Його голову розривали сумніви: кому вірити, як допомогти друзям? Чи здатна Вода Життя дати відповіді на ці запитання? Може, Чорна Корова має рацію і його страх перед суєром перебільшений. Його вдарило Дерево Болю, він потрапив під Сазаган, але досі не змінився. Може, сім’я Бога і не здатне його змінити? Бекир добре розумів: вони зможуть звідси вибратися, тільки якщо здобудуть довіру Кемаля-шейха. А шаман вимагав, щоб Бекир випив Води Життя.
У двері тихенько постукали. До келії нечутно зайшла жінка й поставила перед ним вечерю. Вона була в яскравій бурці, що закривала все тіло. Обличчя ховалося під запиналом. Бекир відвернувся. Але жінка не пішла. Вона причинила двері, сіла поруч і зняла з голови бурку.
— Не пий Воду Життя, Бекире. — Джаніке-ханум м’яко торкнулася його руки. — Кемаль-шейх хоче тебе змінити, щоб використати вміння, які ти здобудеш. Він так з усіма робить.
— Ви про що? — насупився Бекир. Він зрадів приходу жінки, але Джаніке-ханум сказала те, що він зараз найменше хотів почути.
— Нас змінили не Спалахи, — Дажніке-ханум подивилася на свою зміїну шкіру, — а Кемаль-шейх. Ці печери старовинні. Відразу після Спалахів тут сховалося чимало людей. А потім сюди прийшов він, знайшов джерело суєру й почав нас змінювати. Ми пили з Учан-Су, але не всім удалося вижити. Мій син не витримав випробування. І ніхто ніколи не скаже, як на тебе подіє Вода Життя.
— Твій син помер? — Досі Бекир вірив, що експерименти над засоленими проводять тільки Старші Брати. Джаніке-ханум кивнула. Зміїні очі заблищали.
— Обіцяй, що не питимеш. Силоміць він не заллє. Ти маєш прийняти сім’я Бога. І під замко`м він тримати тебе довго не зможе. — Джаніке-ханум схопила його за зап’ясток. Подвійні повіки блимнули на зміїних очах. Вона набрала повні легені повітря і видихнула останній аргумент: — Він щось знає про твою матір.
Я чула, як Кемаль-шейх перемовлявся з Болбочаном. Але мертвий ти нічого про неї не дізнаєшся. Обіцяй не пити Воду Життя.
У Бекира стиснуло в грудях. Він заспокійливо поплескав Джаніке-ханум по руці. А коли жінка пішла, довго дивився на зачинені двері. Скільки обіцянок він давав Ма й скільки з них порушив… Коли в коридорі стихли всі звуки, він загупав у двері й оголосив, що готовий зустрітися з Кемалем-шейхом.
Стіни покоїв Кемаля-шейха завішували древні постери. На численних стелажах і тумбах стояли механізми з часів до Спалахів. З особливою обережністю та увагою були розкладені папери. У Кемаля-шейха зберігалася ціла бібліотека — стоси з агітками Старших Братів, газетами, афішами, оголошеннями. На почесному місці висів пожовклий аркуш із незрозумілими назвами й малюнками тарілок зі стравами. «Меню», — прочитав Бекир.
У ніші, видовбаній у стіні, стояли книжки. Як і в підвалі Бекира, більшість була без палітурок. Траплялися й цілі. Вони, наче музейні експонати, лежали під великими уламками скла. На полицях стояли залізні банки з-під консервів, пластикові та паперові пакети з різнокольоровими написами, набори інструкцій та етикеток. Кімната Кемаля-шейха втілювала його мрії. Скільки всього він міг дізнатися про світ, який загинув до його народження. Бекир торкнувся корінця «Сказань генерала Григоренка».
— Обережно. — Кемаль-шейх поставив книжку на місце. На старому був довгий білий халат, що закривав майже все тіло. На голові стримів гострий конусоподібний ковпак. — Це переписано з утраченого оригіналу. Цінна річ.