— Навіщо ви це збираєте? — Бекир розвів руками, показуючи на колекцію старого. — Вам же не подобається те, що було до Спалахів і що відбувається зараз? — Не подобається. Але суєр плутає наші спогади, а я хочу, щоб ми пам’ятали, щоб наші діти пам’ятали.
— Що ми втратили? — Бекир торкнувся видертої ілюстрації з книги, де були зображені вкриті зеленню гори Кіммерика.
— Ні. Чого позбулися. Ти бачиш красу природи, а я — землю, яку не цінували і зрештою знищили. Ностальгія — глевкий фундамент для нового. Ми сьогоднішні — не такі, якими були до Спалахів. Повернути себе неможливо.
Жити минулим — значить ніколи не побачити майбутнього. Минуле треба відпускати.
Шаман обережно простягнув йому миску. З неї йшла пара.
— Але якщо ми забудемо тих, хто заподіяв нам зло, то хіба не запросимо їх повторити? Азіз-баба розказував, що прислужники Двобога колись вигнали кіммеринців. Тільки пам’ять і злість дозволила їм повернутися. Навіщо він нам це розказував, якщо служив Старшим Братам? — Бекира знову охопили сумніви.
— Азіз-баба більше за чильтани любив називати себе співцем пам’яті, — Кемаль-шейх продовжував посміхатися, але в його голосі з’явилося роздратування. — Правда в тому, що він співець мертвих. А ми виживемо, дочекаємося, коли Старших Братів з’їсть суєр, і вийдемо на поверхню творити свою історію. Ти зробив правильний вибір, хлопчику. Ти опинився там, де треба.
Разом ми завоюємо Дешт, а може, цілий світ. — Кемаль-шейх простягнув йому чашу. Бекир обхопив її двома руками, як востаннє робив у ранньому дитинстві, і подумав, що вороття немає. Над суєром здіймалася ледь помітна пара. Сіль ударила в носа. Його вічний супутник — біль — пронизав скроні, наче намагаючись востаннє попередити про небезпеку. Бекир схилився над чашею, вдихаючи гіркий запах, згадав обличчя Чорної Корови, коли вона ковтала суєр, згадав слова Ма, що вони обов’язково зустрінуться, і перехилив чашу. Цієї ж миті він відчув, що навіки змінюється.
Битва богів. Коли Двобог виконує обіцянку. 1944
Сєров зняв фуражку й витер піт. Пальці торкнулися зашкарублого шраму — згадки про перехід Каркінтської затоки. 1918-го зелені спробували вирізати йому на лобі зірку. Лєканя ледь відбрехався, що він свій. Як доказ показав мішок із контрибуцією. На ранок зелених порішили червоні, а недорізана зірка стала доказом того, що Лєканя ідейний і постраждав за переконання.
Для біографії постріляв контру в буремні 20-ті. Він зневажав їх за слабкість, за те, що дали себе перемогти, але не ненавидів, як вчила партія.
Сильні почуття взагалі були не для нього. Вбивай і не дай себе вбити. Будь із переможцями. Міцно тримай наган і партійну корочку, а страждають та мучаються совістю нехай інші.
За вірну службу він отримав квиток на навчання до військової академії.
НЕП і оця вся штовханина за новий лад були йому не цікаві. Поки він намагався пристосуватися, економічні свободи згорнули. Почалася ера трійок і судів. Ось де знадобилися його точне око й безвідмовний наган. Сєров згадав ночі у вогких підвалах. І чого від цих ворогів народу вічно смерділо сечею і страхом? Хай ким би вони були до допитів — членами Політбюро, жерцями Двобога чи кремлівськими кухарками, — у підвалах НКВС завжди смерділи однаково. Так би й сидів у тих гадючниках, якби не війна. І Германія, друг сєрдєшний Зоргушка, не забув про боржок. І хто б подумав, малахольний, а тепер — велика людина. Кажуть, самого вождя лікує. «Шукає секрет довголіття, — Сєров всміхнувся безглуздій думці й любовно погладив фартовий парабелум. Скільки років, а жодної осічки. — А най би й так. Най би жив вічно. Свої люди всюди потрібні. Головне сьогодні не опростоволоситися».
Сєров озирнувся на колону. ЗІЛи гарчали на розбитих коліях. Його відкритий «Вілліс» укрився шаром рудої пилюки. Людка здуру надягла білі рукавички й тепер манірно обмахувалася трофейним віялом. Баба — вона і в степу баба. Ще й постійно сіпала Вальку.
— Валюшечко, попий води. Валюшечко, не висовуйся з кабіни, будеш весь брудний.
— Ще хоч слово від тебе почую — кривавою слиною вмиєшся, зрозуміла?
— Сєров ошкірив золотого зуба.
Людка пирснула й відвернулася до вікна. Знала, сучка, що й вона сьогодні поживиться. Водій — чорнявий жовторотик — втиснувся в сидіння й міцніше вчепився в кермо. Валюша застромив пальця в носа, витяг козу, злякано подивився на батька й обтер пальця об брюки.