Темними щоками кіммеринця заструменіли сльози.
— Вона нарешті повернулася. — Номан Герай звів руки до неба й ступив крок. Його очі палали. Сєров уже вирішив, що кіммеринець пристав на його пропозицію, але обличчя чоловіка викривилося, і він кинувся до колиски.
— В ім’я засновника нашого Сакатево! В ім’я місяцеликої Діви! — заволав Номан Герай і спробував вирвати колиску з рук Сєрова.
Але куди йому було тягатися з підвальною витримкою члена революційної трійки. Комісар одним вивіреним рухом ударив кіммеринця проміж очі руків’ям парабелума.
— Я однаково не розумію твоєї тарабарщини. Але як не хочеш допомагати — діло твоє. — Сєров подав знак автоматникам. — Спершу в розхід родину, а ця мерзота нехай дивиться.
Від деревця, куди він наказав відвести родину, почувся рик. Потім закричав Валька. Сєрову не було коли розбиратися, що привиділося сину. Його погляд зупинився на дочці Герая. На круглому обличчі не залишилося нічого дитячого, нічого людського, лише давнє зачаєне бажання крові. Дівчинка криво всміхнулася.
— Ні, Шефіко, — закричав заюшений кров’ю Номан. — Не впускай її до себе! Борися. Опирайся відьмі. Навіть зараз Амага не має перемогти.
Але дочка не чула батька. Час зупинився. Звуки із сусідніх подвір’їв стали ледь чутними. Дівчинка роззявила рота й випустила в повітря слова. Сєров не розумів сказаного, але лють ударила його в груди.
— Що вона говорить? — Сєров пнув Номана.
На обличчі кіммеринця залишилися самі очі, вони наче визирали з кривавого озера. Чоловік сплюнув на землю червоний згусток слини, ледь посміхнувся і промовив:
— Відьма сказала, що віднині не залишить ані тебе, ані цього будинку, ані всіх, хто в ньому оселиться. Аж допоки сама земля не забере цього проклятого місця. Не чіпай Шефіко. Вона лише дитина, у яку вселився дух. — Номан, наче у молитві, підняв до Сєрова руки.
Вони обидва знали, що це його останні слова. Сєров вирішив закінчувати цирк. Кіммеринець, як і його дочка, були несповна розуму. Сєров випростав руку з парабелумом і примружив око. Але раніше, ніж він натиснув на гашетку, пролунав постріл. Сєров обернувся і побачив Вальку. На обличчі сина розповзлася божевільна посмішка. Він забрав у водія револьвер і тепер стріляв у тих, хто стояв біля дерева. Люська заверещала. На сукні дружини Герая розцвіла кривава пляма. Стара з татуюванням кинулася до дівчинки. Її зупинила автоматна черга. Сєров перехопив руку Вальки. Не вистачало, щоб поранився, оглашенний. Очі сина скажено крутилися. Здавалося, він не розуміє, де він і що робить. Здавалося, у нього теж щось вселилося.
— Усім припинити вогонь! Що з вами таке? Здуріли стріляти без наказу?
— У голові гуло від пострілів, у повітрі клубився дим.
— Лєканю, — подала голос Люська. Сєров повернув голову так, що захрустіли хребці. Тільки її не вистачало. — Дівчинка, вона так страшно дивиться.
Сєров із подивом усвідомив, що дочка Номана залишилася неушкодженою.
Тонкі чорні коси сповзали по ситцевій сукні. Руки опущені вздовж тіла. Ноги ледь розставлені. Тонка посмішка затремтіла, губи розкрилися й оголили бліді ясна з жовтуватими короткими зубами. Дівчинка почала здіймати руки, достоту як мати Номана тоді в печері. Верхів’я дерев затріпотіли. Тварини, що замовкли після останнього пострілу, знову завили.
Військовий щось запитав, потім віддав наказ, потім просто закричав.
Дівчинка втупила в Сєрова божевільний погляд старих злих очей і повторила прокляття. Автоматна черга прошила худе тіло. Шефіко лише похитнулася. Її руки злетіли. У загальному хаосі вони здавалися зміями, що готувалися вкусити. Червоні плями розповзалися по світлому ситцю. Дівчинка важко дихала. З викривленого рота стікала кров. Ікла жовтіли. Вона стрибнула на Сєрова й повалила на землю.
— У пам’ять про богиню, яка спить. На честь Спалахів, які очистять Кіммерик. Такі, як ти, ніколи не заволодіють цією землею, — просипіла дівчинка, клацаючи зубами.
— Ага, твоя баба вже хотіла мені кадик вирвати. — Сєров схопив колиску й з розмаху опустив її на голову дівчинці.
Почувся неприємний хрускіт. Половина обличчя перетворилася на криваву рану. У живому оці спалахнуло здивування, а потім страх. Дівчинка ступила назад і підняла руку, наче прагнула затулитися від колиски. Сєров натомість витягнув дерев’яну коробку, як щит, нарешті дістав зброю і вистрелив кілька разів упритул. Усі кулі влучили в розбиту голову. Шефіко повалилася на землю.