— Поганий запах — погана прикмета, — прошепотів Ніязі й закашлявся.
Бекир співчутливо подивився на друга. Хлопчик-лисеня мав значно кращий нюх.
Коли до шахти зайшов останній, Кемаль-шейх здійняв руки, потряс посохом і чотками й, хапаючи ротом повітря та намагаючись не дихати носом, швидко заговорив:
— Дякуємо Богу Спалахів за переродження та можливість бути частинкою єдності. Вам не можна залишитися, але ми будемо за вас молиться. Ритуал ви знаєте. Думаю, можемо переходити до суті. — Кемаль-шейх підійшов до залізної коробки в стіні, поряд тягнулися кріплення для древнього ліфта. Бекир не міг повірити, що такий великий механізм досі працює.
— Відверніться, — пропищав Майстер Ключів.
Собакорилий та тулпароголовий демонстративно затулили Кемаля-шейха спинами. Болбочан ліниво покрутив рукою, мовляв, відверніться, раз уже так просять. Загін, посміюючись, розвернувся обличчями до входу. Кемаль-шейх відкрив залізний ящик і смикнув кілька важелів. У надрах штольні загуло.
Електричні лампи блимнули. Із залізним вищанням і стукотом почав пробуджуватися невідомий механізм.
— Най, — сказав шаман. — Можете обернутися. Щоб увімкнути ліфт, потрібно знати шифр. А його знаю тільки я.
Кемаль-шейх торкнувся кнопок із цифрами. Поряд із ящиком замиготіли різнокольорові лампочки. Бекир як зачарований спостерігав. Уперше перед його очима механізми давніх запрацювали. Джаніке-ханум мала рацію: Кемаль-шейх умів ними керувати. І водночас це було магією, втраченими знаннями, які Бекир так прагнув повернути.
Угорі заскреготів метал. Звук наростав. Бекир задер голову й побачив рух.
Кабіну з прозорого пластику захищали сталеві ґрати. Вони давно втратили колір.
У деяких місцях розповзлися жовто-зелені плями.
— Нічого не торкайтеся! — рявкнув Кемаль-шейх. — Оця жовта бридота — монстр, здатний зжерти живцем. У перші дні творення звідси намагалися тікати оператори пускової установки — і перетворилися на живу плісняву. — Шаман оголив зіпсуті зуби. — Якщо вона потрапить на шкіру чи в легені, то за кілька годин ви перетворитеся на купу смердючої потерті. Але крізь пластик не пролізе. Інструкція така: ви зайдете до кабіни, я накажу ліфту піднятися, а коли вийдете назовні, відправлю наступну партію. Спершу люди, потім тварини.
— Ти хочеш, щоб ми забилися в цю скляну коробку? — оскалився Шипохвіст.
— Не будь дурнем, слизьке м’ясо, — осадив його Болбочан і кивнув на Сейдамета, — ми підіймалися, і з нами все добре.
Решта армійців закивали на слова очільника. «Не дуже впевнено», — подумав Бекир. Перш ніж він устиг вирішити, чи боїться стародавнього механізму, пролунав виск Ніязі, а в носа вдарив запах підпаленого хутра. Бекир раніше за інших зрозумів, що сталося. Чи то від страху перед ліфтом, чи то від розповідей шамана дар Чорної Корови несподівано почав діяти.
— Ти мене надурив! Це не буюки! Ти вкрав дітей! — заволав шаман. — Тримайте їх!
Почалася метушня. Болбочан кинувся до старого. Інші армійці оточили здоровил. Бекир бачив лише перелякані очі Чорної Корови.
— Води! Дай води!
Ніязі не зразу зрозумів, чого від нього хоче Бекир. Удвох їм удалося відшукати пляшку й залити водою руки дівчинки. Чорна Корова осіла, Бекир ледь устиг схопити її під руки, щоб вона не гепнулася на кам’яну підлогу.
— Досить! — пролунав голос Кемаля-шейха.
Його тримав Болбочан. Лезо ножа торкалося зморщеної шиї старого.
Собакорилий опустив руки й незадоволено загарчав. Тулпароподібний лежав на підлозі. Поряд із ним хрипів тулпар із роздертим горлом, ще далі стогнав відкинутий вершник.
— Ти мерзенний зрадник і брехун. Ти знехтував гостинністю. Пролив кров у домі, що тебе прихистив, — застогнав шаман.
— Це ти брехун, Кемалю-шейху, — Болбочан важко дихав. Вуса божевільно стрибали. — Ти знаєш пророцтво. Воно записане в сказаннях про життя Бога Спалахів. Цей світ врятують ангел вогню й ангел життя. Дар дівчинки свідчить, що вона обрана. А ти хотів лишити її собі.
— Її дар — випадковість. Хлопець порожній. Бог Спалахів так до нього й не заговорив.
— Що за пророцтво? — запитав Бекир.
— Казка про джина вогню та ангела життя. Азіз-баба її сто разів розказував, — злякано прошепотів Ніязі.
— Ти поїдеш із нами. А цей, — Болбочан кивнув у бік Майстра Ключів, — нас підніме. Потім, коли ми вийдемо, спустить тебе. — Болбочан наказав армійцям та дітям залізти до ліфта.
Вже у дверях кабіни він розвернувся до Майстра Ключів і сказав:
— Якщо ти зупиниш ліфт, волохате м’ясо, чи спробуєш повернути, я вб’ю Кемаля-шейха.