— І коли це ти стала істинною жрицею Діви? — не стрималася Амага.
— Коли ти не дала мені померти, я цілу ніч пролежала на кургані, над твоєю могилою, Амаго. Мені снилися сни. До мене приходила Богиня. На ранок я вирішила, що переродилася, що Діва прокинулася й увійшла в мене. У давнину боги часто обирали людські тіла. Кожному богові хотілося зрозуміти, як це — бути людиною. Але я спізнилася.
— Богиня обрала іншу? — Талавір відчув, що й Амага чекала на відповідь.
— Так, чоловічку, — проревіла Албасти й показала на карту. Талавір був переконаний, що раніше не бачив цього зображення, хоч за час у Дешті вивчив усі карти Мамая. На картинці були зображені курган Кара-Меркит і розпростерта на траві кіммеринка. — Вона загнала себе в пастку. Вона була слабкою, коли знайшла тіло. Хотіла сховатися. А потім щось сталося — і вона не змогла вийти з обраного тіла. Божественна суть заснула, а людина так і не здогадалася, що тепер ділить своє тіло з богинею. Люди молилися Діві й марно чекали на допомогу. Я страждаю, коли думаю, що вона чула й не могла відповісти.
Страшна зовнішність ніяк не пасувала до сумних і навіть ніжних слів Албасти.
— Та їй насрати! — вигукнула Амага. — Вона й до сну не дуже переймалася. Дала захопити Кіммерик. Звідки ти знаєш, що Діва досі десь є?
— Бо ми в неї віримо. — Албасти розвернула руку й показала татуювання, а потім махнула в бік дівчат.
— Це ж сталося і з Мамаєм? — вирішив повернути на своє Талавір. — У ньому теж спав Бог Спалахів? А після того, як Мамай-новий задіяв Золоту Колиску, бог відродився?
— Боги, як і люди, постійно змінюються. — Албасти поклала на догму ще одну карту. На малюнку був зображений джадал. Червоні очі палали в темній щілині шолома. — Якщо люди про них забувають, вони стають злими, як от Тарг, що майже ледь не перетворився на джадала. Або змінюють свою сутність, так що вже й самі не пам’ятають, ким були колись. Усе залежить від тих, хто і як поклоняється богам. Після Спалахів люди увірували в Бога Спалахів. Можна сказати, тоді він і виник або відродився. Мамай-новий задіяв Золоту Колиску, але в ту мить він був лише людиною.
Албасти поклала на догму третю карту й з цікавістю схилилася над малюнком. У центрі людського кола виділявся чоловічок. Його тіло складалося зі знайомого Талавіру мотлоху. Чоловічок посміхався і тримав за руки інших. За їхніми спинами догорала заграва, а у високому небі, наче метеорит, палав вогнем коптер. Талавір уявлення не мав, що бачить, але картинка йому не сподобалася.
— Що кажуть карти? Де шукати доктора Мамая?
Албасти розпливлася в посмішці. Ікла червоніли у відблисках смолоскипів.
— Усюди й ніде, — вона слово в слово повторила фразу Азіза-баби.
— Що це означає? — розчаровано скривився Талавір. — Як мені його знайти? Де Золота Колиска?
— Її вже не існує. Дитина виросла з колиски. Усе, на що вистачить твого життя, — розібратися з духами, які тебе переслідують. — Албасти накрила широкою рукою карти, завершуючи ворожіння.
— Стій, ти не сказала нічого путнього!
— Сам стій, мішок із кістками, тепер моя черга, — рот на животі знову розімкнувся. — Моєму братові потрібне нове тіло, у якому він би зміг прожити людське життя. Справжнє тіло, а не це дрантя.
— Ми ще не розібралися з моїм питанням, істерична ти відьмо, — спробував погамувати Амагу Талавір. Албасти вивалила на нього казки про богів, але так і не відповіла на поставлене запитання. Він почувався ошуканим.
— Албасти, царівно, — улесливо продовжив рот. — Якщо ти не знайдеш Таргу тіло, він остаточно переродиться на джадала і зруйнує світ. Усе, що ти бачив до того, купо сміття, — зміненим тоном заговорила вона до Талавіра, — лише предтеча справжньої люті. Він був місцевим демоном, але скоро накриє Кіммерик, а тоді й цілий всесвіт. Йому треба знайти людське тіло. Ти це знаєш, Албасти, знаєш!
Амага казала правду. Принаймні сама в це вірила.
— Що буде, якщо я не позбудуся цих духів? — запитав він в Албасти.
— Помреш, — проревіла потворна жінка. — Тобі не витримати душі Тарга.
Талавір подумав, що це докорінно змінює ситуацію. Якщо вчора він був ожилим експериментом Белокуна й жадав помсти за брехню, то тепер доведеться обирати, на що витрачати дорогоцінний час.
— Скільки в мене є?
— Кілька годин, кілька днів. Це не тогуз коргоол, тут не можна точно обрахувати, — замість Албасти капризно відповів рот на животі. — Тому треба швидше знайти тіло для Тарга. Не тимчасове, а його власне. Якогось хлопчика, міцного й здорового. Скажи, Албасти, де таке знайти? — у скреготі зубів почулося благання. — Скажи — і віддаси свій борг, а я замовкну. Це чесна угода.