«Хлопчика» вдарило Талавіра по вухах. Він може передати духів лише іншій людині, але що при цьому з нею буде? Мати у власній голові істеричну відьму та напівджадала — задоволення не з приємних, але «нагородити» цим іншого? Ця думка Талавіру не сподобалася. Він підійшов джадалу тому, що був експериментом Белокуна, штучно сконструйованою людиною, позбавленою власних спогадів. Йому пощастило зустріти Амагу, а потім поєднати скажених сестру й брата у своїй голові. Порожня голова, як і порожній глек, здатна вмістити те, що в неї заллють, нехай і духів, але ж інша людина, дитина, такою не буде. Тарг розчинить її особистість, як іржа чи пліснява. Талавір цього не дозволить.
Албасти знову заспівала, прикрила повіки й почала розгойдуватися, наче поринула в транс. Чи то від шторму, а чи від пісні стіни задрижали, дерев’яні панелі, що закривали вікно, заскрипіли. За деякий час Албасти розплющила очі й хрипким голосом почала описувати добре відому Талавіру картину: вона розказувала Амазі, де та зможе знайти тіло для Тарга.
— У небі висить залізна риба, у її череві — жінка. У неї коротке волосся та сліди кни на обличчі. Їй боляче.
— Мені потрібна дитина, а не якась жінка, — перебила її Амага.
— Коло неї я бачу дитину, — незворушно продовжила Албасти. — Він підійде твоєму джадалу.
— Ні! Це маячня. Бекир не стане вмістилищем для твого брата. — Талавір схопився і нарешті зробив те, про що мріяв відтоді, як у його животі утворився рот: засунув руку між сталеві зуби. На голих ділянках шкіри виступила кров.
Амага намагалася кусатися, але Талавір не здавався. Попри біль, він тримав руку між пластинами, не дозволяючи роту зімкнутися. — Що це за вибір такий: померти й випустити джадала або передати його Бекиру? Має бути інший спосіб.
— Богиня могла б допомогти, якби прокинулася. Але вона спить, — проказала Албасти й нахилилася нижче, щоб краще роздивитися боротьбу Талавіра з власним тілом. На обличчі потворної жінки заграла дивна посмішка.
— Допоможи мені його приборкати! — На плечі Талавіра роззявився інший рот. Амага не збиралася здаватися. Пластини на шкірі задрижали, голова Талавіра вибухнула від болю. Він вигнувся, борючись із судомами.
Албасти задоволено прицмокнула. Їй сподобалася вистава. Але всьому приходить кінець. Потворна жінка вивалила решту карт на догму і, тримаючи порожню миску, зазирнула в обличчя Талавіру. Її очі були порожніми, наче вона дивилася крізь нього. Вона бачила Амагу. І тоді Талавір зрозумів, що рішення ухвалене. І скільки б він не пручався, для них він був комахою, яку можна роздушити. Колись Амага врятувала Албасти від смерті, і відтоді їх зв’язувала клятва, що була в рази важливішою за життя комахи. А отже, Амага отримає контроль над його тілом. Талавір приготувався до боротьби, але погляд Албасти несподівано пом’якшав. Вона легенько ткнула кігтем у золоту бляшку на лобі Талавіра й промовила:
— Ти отримала ворожіння, Амаго. Я сказала тобі, де шукати тіло для твого брата. Тепер виконай свою обіцянку. Помовч.
Талавір із полегшенням сповз на підлогу. Амага миттєво відступила, немов її, наче порошину, здули з поверхні. Про присутність відьми нагадував тільки ледве чутний злий шепіт. Біль відступив, Талавір знову міг говорити. Він уже приготувався подякувати потворній матері за те, що звільнила його від лещат відьми, коли Албасти притиснула його до підлоги важкою ногою. Потім плюнула в миску й щось прокреслила на дні довгим кігтем.
— Ти випив моєї води, чоловічку, віддав частку свого суєру. Тепер ти в моїй владі. Зі мною так не пустуватимеш, як із царицею Амагою. — На потворному обличчі великої матері, наче жир у брудній калюжі, розповзлася недобра посмішка.
Магія Албасти подіяла блискавично. М’язи Талавіра ослабли, очі вкрила пелена, голова впала на кам’яну підлогу. Він втратив контроль над власним тілом. Немов крізь товщу води він почув, як здригнулася печера. «Землетрус?»
— в’яло пронеслося в скутій свідомості Талавіра. Удар повторився. Зі стелі осипалося каміння. Тонко, наче застрашені цуцики, завили молодші дівчатка. І знову удар. Знадвору долинув скрегіт, дерев’яні щити, що закривали вікно, розлетілися на друзки. У печеру залетів морський вітер, а з ним — три довжелезні кігті, кожен завбільшки з дорослу людину. Грифон, який до того дрімав коло стіни, злякано скочив, незадоволено скрикнув і відбіг до іншого боку печери. У вікні з’явилося темне ведмеже око.
— Аю! — заверещали дівчата.
Албасти роздратовано поглянула на око, вдарила себе в груди й по-звіриному вишкірилася. Вона залишилася сидіти на помості, навіть коли величезний ведмідь спробував пробратися до печери. Але все це Талавір спостерігав немов із відстані: зір затуманився, навіть розум, здавалося, налився свинцем. Він майже не відчув, коли Албасти ко`пнула його в бік великою брудною ногою. Вона пересвідчилася, що Талавір ледве дихає, і кинулася до дівчат, як кхартал — на кесераток. Широким жестом вирвала двох із гурту, заскочила на вікно, пригрозила Аю й вистрибнула в чорноту. Талавір устиг побачити, що однією із захоплених дівчат була мала, якій він подарував уламок зі свого тіла. Потім на нього навалилася темрява.