— Гей! Ага! Прокинься, — маленькі руки вчепилися в плечі Талавіра.
Той неохоче розліпив повіки. Йому снилися Ма й печера в Ак-Шеїх.
— Візьми весло, туру, пливи, — істеричним шепотом проспівав Волошин і штурхонув його в плечі. — Тобі пощастило, що Кучерявка встигла занурити твій подарунок у воду Албасти, інакше ти б ніколи не прокинувся. Казав же: не пий із її чаші. — Волошин простягнув глиняний уламок із крилатою богинею, який Талавір подарував дівчинці. По його краях досі чорніла його кров. — Маєш тікати, поки Албасти не повернулася.
— А де Кучерявка? — Талавір сподівався, що це було маренням, що Албасти насправді її не забирала.
У темряві вікна виднілися поодинокі блискавки та білі буруни на верхів’ях хвиль. Шторм відступив, а з ним наче розчинилися в темряві Великий Аю та Албасти з дівчатами. З-за спини Волошина визирнула Гуль. Фіолетові очі наповнилися сльозами.
— Мати віддасть її Аю. Данина. Аю не жерти інших.
— Так не можна. Треба… — Талавір спробував підвестися, у голові запаморочилося, і він знову опустився на підлогу. Тіло ослабло, але свідомість очистилася. — Ви маєте чинити опір. Цього хотів би Бог Спалахів.
Злякані обличчя дочок Албасти розвернулися до Талавіра, і він пошкодував про сказане. Радити дітям опиратися гороподібному ведмедю й Албасти — усе одно що наказувати стрибнути в прірву.
— Послухайте, — у його руку вчепився Волошин, привертаючи увагу. — Я вірю замислам предвічним. Моїм дівчаткам удалося піддивитися ворожіння.
Курчавці, — сумно уточнив співець. — Але вони відчувають одна одну. Те, що побачила одна, знають усі. Хлопчик, про якого ти згадав — Бекир — у смертельній небезпеці. Дитина, що поряд із жінкою на залізній рибі, теж. Але тільки Бекир зможе привести тебе до Золотої Колиски.
— Бекир не з Ма? — простогнав Талавір, укотре роблячи спробу опанувати тіло. Ця новина його порадувала. Отже, бодай хлопчик уникнув пазурів Белокуна. — Але де він? Албасти сказала, що Золотої Колиски не існує.
Талавір намагався зрозуміти, що тільки-но сказав Волошин: на Матері Вітрів є ще одна дитина, якій він може передати дух. Бекир пов’язаний із Золотою Колискою, але Талавіру не варто до нього наближатися, інакше тіло хлопчика захопить джадал. То як йому вчинити?
— Ти маєш іти. — Гуль потягнула Талавіра за руку й допомогла нарешті підвестися. Поряд із синьошкірою сердито крутив головою грифон. — Малюк Сімург тебе ту-у. Куди вирішиш. — Жінка притулилася щокою до величезного дзьоба. Грифон відкрив пащеку, солодко позіхнув і голосно клацнув щелепами. У його роті могла вмістися людська голова. Але Гуль лише поплескала його по щоці, як любляча мати — дитину-пустуна.
— А ти хочеш залишитися з печерною монстрицею? — Талавір із недовірою покосився на загнутий дзьоб. — Ви ж для неї тільки жертовні ягниці для цього Аю.
Гуль сховала очі. І, можливо, вперше Талавір її зрозумів. Вона повернулася додому, а коли ти вдома, то, здається, можеш стерпіти будь-яке паскудство, тільки б знову не опинитися у вигнанні. Але щось йому підказувало: Гуль інша. Вона занадто довго жила на волі.
— Сподіваюся, ти зможеш їм допомогти? — Талавір кивнув у бік дівчат, на мить замислився і продовжив: — Азіз-баба цього б хотів. Ти сама казала, що він завжди захищав дітей.
Синьошкіра кліпнула обома повіками й витерла кулаком носа. Між тонкими намальованими бровами пролягла зморшка. Вона жила в Азіза-баби через відчуття вдячності та обов’язку, шукала ласки в чоловіків, як пес, що втратив господаря. Але Гуль була сильнішою, ніж сама про себе думала.
— Тобі не потрібен захист чи той, хто б тебе прийняв, ти сама здатна будь-кого захистити. — Талавір очікував на реакцію, але Гуль лише мовчки підсунула до нього голову грифона. — А з ним що робити?
— Кривавим торжеством і жахом опівнічним, щоб вознести й возвеличити.
— Волошин простягнув йому миску Албасти. На дні лежали дбайливо зібрана колода Мамая та гострий уламок із зображенням богині.