— Глина з Гнилих боліт, отрута ана-арахни та витяжка з жили ракоскорпа?
— Ма голосно втягнула повітря і кивнула на банку.
— Ага, — погодилася жінка. У її очах застигло очікування, ніби медпрацівниця розраховувала на ще якісь слова Ма. — А ще олія з юшану та лайно грифона, — додала через паузу.
— Як тебе звати? — спитала Ма й скривилася. Жінка безцеремонно задерла її одяг і заходилася обробляти рани.
— Хану-ум, — Хіджаб у медпрацівниці сповз. Там, де мало починатися волосся, Ма побачила скривавлену ділянку, наче з жінки намагалися зняти скальп. — Тиговориш, як кіммеринка, Ханум. ДавноБелокун піднявтебезДешту?
— Давно-о, — протягнула жінка. І знову цей дивний погляд, немов це Ма, а не вона мала відповісти.
— Ми зустрічалися раніше?
— Не зна-аю, а ти як ска-ажеш?
Ма похитала головою. Вона подивилася на вузькі очі, широкі вилиці й приплюснутий ніс. Шию жінки щільно закривав хіджаб. Ма підозрювала, що все тіло Ханум було однією здертою раною. Ні, вона не могла згадати її обличчя.
— Після Спалахів пам’яті не можна довіряти, — винувато прохрипіла Ма.
Ханум лише хмикнула й пробурмотіла щось на кшталт «Особливо, якщо не хотіти».
— За стіною плакала дитина. Що з нею?
— Може, ти чула гімн Двобогу? — Ханум зосереджено знімала старі бинти й ліпила нові пластири. — Він луна-ає п’ять разів на день. Мусить лунати.
До Ма, тлумлячи біль, прийшов непроханий спогад. У її час гімни теж виконували, але не настільки регулярно.
— Нові правила для нової повітряної Станції? — криво посміхнулася Ма.
— Якши, — згодилася Ханум і ошпарила Ма поглядом, наче та вгадала якусь таємницю. У пальцях медпрацівниці опинився шприц із рожевою рідиною.
— Що це?
— Вода-а Життя-а.
— Розчин суєру? — Ма смикнула рукою.
— Ну-ну-ну, чого-чого? — Ханум притиснула її долоню до ліжка. — Ти зана-адто довго була внизу й зана-адто швидко опинилася тут. Дешт може бути запе-е-еклим коха-анцем. Скрутить, що й не помітиш. — Ханум очима показала на плечі Ма. Різкий гострий біль пробив лопатки, жінка здригнулася й вигнулася.
— Ось так, ну-ну-ну. Вам, назе-емним, тут важко. Тут суєру мало, треба його додавати, інакше Дешт засуне свій член так глибоко, що ти перетворишся на безмозку пташку. А ти ж цього не хочеш?
— Не хочу, — зі стогоном погодилася Ма й подивилася на розкладені Ханум склянки. — Ти знаєшся на ліках із Дешту. Може, принесеш мені щось від болю? Арконіт чи атропу? Хоч і від самокрутки з юшаном не відмовлюся.
Ма ризикувала. Названі трави були смертельними. І Ханум, звісно, про це знала, але щось у її погляді спонукало Ма довіритися. З правильними травами Ма могла б спробувати втекти. Обличчя Ханум змінилося. На мить Ма повірила, що та їй допоможе, але двері знову причинилися, й усі надії поглинув голос Белокуна.
— Маріє, радий, що ти нарешті прокинулася. — Доктор обережно поставив на тумбочку банку, накриту тканиною, присунув стільця й сів. У перші миті Ма його не впізнала. В Ак-Шеїх він часто їй снився. Завжди з акуратно зачесаним білим волоссям, міцно стиснутими тонкими губами та складеними на грудях руками. Завжди холодний і незворушний, наче акула, що кружляє навколо жертви. Белокун коло її ліжка був іншим. Обличчя посіріло, біля очей пролягли кола, білки помережали набряклі капіляри. Навіть кітель втратив охайність. На лівому лацкані бракувало ґудзика, комір став жовтим від поту, а волосся було тьмяним і давно нечесаним. Одна рука Белокуна так і залишилася на банці, наче він боявся, що її вкрадуть.
За Белокуном увійшла невисока рудокоса жінка. Нездоровий рум’янець щік виказував пристрасть до юшану. Очі блищали, наче в кішки, а тугі дреди стриміли з голови, наче проволока. Вона теж тримала в руках банку. Жінка кинула на Белокуна швидкий погляд, кутики яскравих губ ледь помітно сіпнулися. Вона не підходила, але Ма повсюдно відчувала її погляд.
— Чесно кажучи, уже й не думав, що ми побачимося. Стільки води чи то пак суєру спливло. А ти все така ж, як і тринадцять років тому, коли спалила мою Станцію й утекла, навіть не попрощавшись.
Так, саме це вона сказала Белокуну перед своїм останнім боєм в Ак-Шеїх, коли намагалася виграти час для дітей. Але ні тоді, ні зараз вона не була певна у правдивості своїх спогадів. Усі знали, що станцію Старших Братів спалила Армія потвор. Так, Ма знайшли в Дешті через тиждень після нападу на Станцію.