А ще за кілька днів вона народила Бекира. Вона просто не могла брати в тому участі. Чи могла? Відповідь була десь у втрачених спогадах.
— Якщо ви хочете дізнатися, що тоді сталося, то вам не вдасться. Дешт суттєво попсував мою пам’ять. — Ма як могла підвелася на подушці. Укол Ханум стишив біль, хоч і не прибрав його повністю. — Але Мати Вітрів процвітає. Ви продовжуєте свої експерименти над дітьми. Я чула плач за стіною.
— Плач? — Белокун стенув плечима, наче не зрозумів, про що йдеться.
Потім посміхнувся, наче хижий звір, показуючи всі зуби, і погодився. — Точно.
Потвора, яку гуманітарний конвой підібрав у Дешті. Дитина — сильно сказано.
Ти розм’якла, Маріє. Пожила серед потвор і вирішила, що вони люди. Хіба ти не пам’ятаєш, що творилося в Шейх-Елі? — Белокун підвівся і прибрав штору з вікна. Яскраве світло ледь її не засліпило. Ма згадала, як одного разу в Ак-Шеїх приплентався поточений виразками старий, який торгував казками в обмін на їжу. На плечі в старого була додаткова атрофічна голова, яка тягнула окремі ноти, коли він співав. Старий сказав, що він святий, бо втік із Шейх-Елі після того, як там випав перший суєр і Старші Брати вбили всіх живих.
— Днями купка ідіотів з Армії потвор спробувала атакувати Матір Вітрів, — продовжив Гавен Белокун, наче Ма мала погодитися, що всі потвори заслуговують на знищення. — Прийшли якраз по ту малу, яку ти чула. Пройшли Шейх-Елі. Хоча, ти знаєш, засолені досі бояться того місця.
— Вони вважають його мукоеде ляїн ер — святою проклятою землею.
Місцем, якого торкнувся Бог Спалахів, — тихо сказала Ма.
— Так-так, мукоїде бла-бла. Епіцентр Спалахів. А вчора мені наснився Мамай, він стояв посередині ще незруйнованого Шейх-Елі…
— Стояв? Він же не міг стояти? — викрикнула Ма й здивувалася. «Раніше я цього не пам’ятала».
— Дідько, стояв, сидів, яка ти дріб’язкова, Маріє. Це все знаки. Його знаки, розумієш? Навіть ти знак. — Очі Белокуна потемніли, а погляд зробився божевільним. Ма вперше подумала, що суєр нарешті дістався розуму очільника Матері Вітрів. — Ак-Шеїх, Шейх-Елі — ці місця щось для нього означали. І він не випадково їх зруйнував.
— Ак-Шеїх зруйновано?
— Так, — посміхнувся Белокун. — Сазаган, сімдесятивідсоткова буря.
Ніхто не вижив. Окрім твого сина.
Слова сипалися на неї, немов перший суєр. Вона не встигала реагувати, але останнє змусило спробувати підвестися. Белокун знав, де Бекир. Пута врізалися їй у зап’ястки. Ма застогнала. Очільник Матері Вітрів уважно спостерігав за її реакцією. Занадто уважно. Ма набрала в легені повітря і змусила себе заспокоїтися. «Бекира тут немає. Він у Дешті. Він у безпеці».
— Де він зараз, Маріє? — улесливо запитав Белокун. — Хіба ти не хотіла б з ним возз’єднатися? Тут, на благословенному Двобогом облатку Матері Вітрів?
— Я вже бачила, як ти благословив Тітку Вальку, — сказала Ма, зібрала слину й спробувала плюнути в обличчя Белокуну. Слина зрадницькою цівкою повисла на її підборідді. Белокун скривився і зробив знак рудокосій. Помічниця, не зводячи з Ма очей, відчинила двері.
— Усе така ж… Але цього разу в мене є ліки від твоєї впертості і для покращення твоєї пам’яті.
Непомітно підійшла Ханум, жорстким рухом оголила руку Ма й вилила на шкіру вміст колби, яку ховала в рукаві. Ма відчула укол, а потім пекучий біль від того, що хтось вгризається в її м’язи. Вона закричала й спробувала вирватися, але Ханум міцно тримала.
— Ну-ну-ну, — шепотіла жінка, поки не залишилася задоволена результатом.
— Ви впевнені, що це безпечно? — нарешті подала голос рудокоса й мимоволі потерла власне передпліччя. — Спершу суєр, потім це? Вона довго жила внизу, манкур і так нестабільний. Іфігенія Кіммерицька писала, що концентрація суєру…
Белокун грізно подивився на помічницю — і та проковтнула останні слова.
«Іфігенія Кіммерицька» — Ма вже чула це ім’я. Спогад, наче манкур, що вгризається в її плоть, заворушився десь на краю свідомості.
— Ти вже знайома з нашим новим відкриттям? Це бакаса. — Белокун забрав у помічниці банку й ефектно, наче фокусник, зняв з неї накриття.
На дні сиділа потворна жаба з людським обличчям. Ніздрі рудокосої сіпнулися, наче вона хотіла скривитися, але вчасно себе опанувала.
— У вас зі Сфеною одна на двох. Тепер ви наче сестри з личинками від однієї матері, — посміхнувся Белокун, переводячи погляд із помічниці на Ма. — Якщо брехатимеш, Сфена це відчує. Якщо пручатимешся, я зроблю так. — Чоловік встромив пальця в слизьку спину бакаси. Манкур під шкірою заворушився і наче вчепився в оголені нерви. Ма стиснула кулак, тамуючи крик.