Якийсь час чоловіки тихо перемовлялися. Зазвичай коло миру супроводжував обмін водою, але ритуал все не починався. Затягувалася і вечеря.
У Бекира гучно забулькотіло в животі. Вони не їли від самого Кара-Тобе. Чорна Корова пошепки запропонувала сушених кайси. Її почув Шейтан і згадав, що має в бурдюках самогон із бори. Сейдамет знайшов мішечок сушених грибів, що вирощували в підвалах Дешту. Акинджиї дістали з-під сідел смердючі й теплі від поту тулпарів пров’ялені шматки м’яса. Найсмачніші ласощі виявилися в Ніязі в рюкзаку.
— Мати, ну та, що прийняла мене за сина, дала, — наче виправдовуючись, сказав хлопчик-лисеня і простягнув невеликий квадратний пиріжок. — Вона була рада, коли я сказав, що її син залишився у Кара-Тобе.
Очі Шипохвоста жадібно зблиснули, Бекир встиг лише подивуватися швидкості, з якою армієць вихопив пиріжок.
— Поганий знак, — з повним ротом сказав Шипохвіст і ткнув у небо надкушеним пиріжком.
Там уже зійшла зірка Діви — Йилдиз, вона зловісно сяяла в ореолі рожевого туману, який свідчив, що завтра буде буря. Армієць передав пиріжок Бекиру й зітхнув, наче прощався з рідним. Бекир обережно, щоб не влізти в слиз, настромив кусень на палицю й засунув у вогонь. «Згорить», — незадоволено прицмокнув армієць. Але Бекир подумав, що краще так, ніж його знудить від слизу Шипохвоста на очах у всіх.
— А це гарний знак. «Маленький друг» відправляє посланців, — тим самим тоном прокоментував Шипохвіст, показуючи на маленьке перекотиполе, що пролетіло повз них і сховалося в темряві.
Чоловіки з Армії потвор притулили пучки до лоба в ритуальному «буах».
Бекир нишком поглядав на Талавіра. Повноважний дивився собі під ноги, його губи тремтіли, наче він говорив із кимось незримим. Бекир згадав мертву дочку Гєри й мимоволі поглянув на спину чоловіка. Там нікого не було, і Бекир укотре замислився, що ж сталося з Повноважним і чому він так перемінив своє ставлення до нього. Колом пішла трубка з юшаном. Потягнуло солодко-пряним димом. Ніязі закашлявся.
— То нащо тобі діти, не-Старший Брате? — лагідно запитав Саша Бідний, продовжуючи розпочату вдень розмову. Талавір звів окреслені темними колами очі. Цього разу він зважився подивитися просто на Бекира.
— Щоб запитати, а потім піду.
— Якщо тільки запитати, то починай, — розсміявся Саша Бідний.
Навіть Бекир подумав, що Повноважний жартує. Але Талавір навіть не всміхнувся та продовжував дивитися просто йому в очі.
— Ти знаєш, як знайти Золоту Колиску?
Бекир набрав повні легені повітря, а потім зробив трюк, через який так кепкував з Ніязі. Він рвучко, наче вдихнув пилу, закашлявся. Він часто проробляв так із Ма, щоб виграти собі трохи часу на придумування відповіді.
Але цього разу кашель майже відразу застряг у горлі. Краєм ока Бекир побачив, як напружився Болбочан. Це він, а не Талавір мав запитати про Золоту Колиску.
Бо ж саме йому як плату за допомогу Бекир обіцяв відкрити таємницю видіння.
Поява акинджиїв, а потім і Талавіра дозволила йому подумати, що мить розплати ніколи не настане. Поряд завжди були чужі, з якими Болбочан не захотів би ділитися таємницею. Аж от сам Повноважний запитав те, що так прагнув дізнатися бей армійців.
Бекир переводив погляд із Талавіра на Болбочана й назад. Пауза затягнулася.
— Ні, не знаю, — нарешті визнав він. І сам собі здивувався: раніше Бекир волів би збрехати, ніж визнати, що чогось не знає чи боїться, але тепер йому було байдуже, що вони про нього подумають. Бекира навіть потішило, як витягнулося покалічене обличчя Болбочана. Він не очікував, що його надурить тринадцятирічний хлопець. — Азіз-баба відправив нас по Золоту Колиску, тільки щоб вивести з Ак-Шеїх, — продовжив Бекир. — Він знав, що це безнадійна місія, бо сам допоміг знищити Золоту Колиску.
— Знищити? — проскреготів Болбочан.
— Бекире, може, не варто? — пропищав Ніязі.
— Чому ж? Думаю, вони всі заслуговують знати, що сталося в день Спалахів. Хіба це не те, чого ми всі хочемо? Нарешті почути правду.
Деякі чоловіки промовили ритуальне «буа-ах». Близнюки подивилися на Бекира так, наче бачили його вперше. У їхніх очах застиг благоговійний страх. У Дешті заборонено згадувати минуле. З народження дитина вчиться не ставити зайвих запитань. Тепер Бекир думав, що це було вигідно й дорослим. На деякі запитання й вони не хотіли чути відповідей.