Ма, наче хробак, зарилася в архіви. Вона вивчала кожен аркуш, сподіваючись знайти бодай натяк на події річної давнини. У паперах панував хаос. Мамай писав, немов дитина, і на розбір одного аркуша в Ма йшли години.
Вона підводила голову від столу лише тоді, коли стукала Анархія. Подруга приносила ласощі й новини, розказувала про дивовижні мутації і недобитки опору — Армію потвор. За словами Анархії, повстанців очолював засолений у залізній масці. Армійці нападали на гуманітарні конвої Старших Братів та відбивали потвор, яких вели на досліди. Армійців навіть боялися банди, які поділили територію. Ма слухала неуважно. Думками вона була в записах Мамая.
Вона таємно писала трактат про суєр і почувалася за малим не Ейнштейном нового часу. У ті дні вона дедалі рідше згадувала Марка Дороша, наче не він, а Мамай був метою її перебування на Станції. Наче не він, а Мамай був її зниклим чоловіком. У ті дні вона зовсім не помічала змін, що відбувалися з Анархією. Це був не суєр. Жінка все менше сміялася, а її розповіді почали нагадувати кошмарні сни. Вона розказувала про потвор, над якими проводять досліди в Медичному, і вже не вірила в «шанс для людства».
— Вони живі, розумієш, страшенно уражені, але живі. Деякі здатні говорити. Я знаю, що ми не можемо так до них ставитися. — Анархія відкрила залізну коробочку, нігтем зачерпнула гірко-пряну масу, скрутила кульку й поклала до рота. — Але вчора одна жінка з Території К народила дитину. Це було жахливо. Я досі чую їхні крики.
— Це що, юшан? — Ма з огидою показала на коробочку. Багато хто з Медичного жував наркотик із Дешту, але навіщо він Анархії?
— Ти не чуєш, що я сказала? — Подруга несподівано визвірилася. — У тієї жінки не було шкіри. На неї не діяли жодні знеболювальні. Не знаю, як вона стільки протягнула. Белокун наказав різати по-живому, йому потрібна була дитина. — Анархія посміхнулася криваво-червоними зубами. — Народився більш-менш нормальний хлопчик, якщо не рахувати зябра між ребрами. І він потяг його на чергові дослідження. І там не одна така дитина.
— Це все Спалахи. Поки ми не дізнаємося, що таке суєр, як він працює, ми не зможемо їм допомогти. Тому нам потрібно спостерігати за цими людьми, проводити досліди.
— Спостерігати? Вони постійно кричать. Діти кричать, Маріє!
Тієї ночі Ма наснився крик породіллі. Мати встигла усвідомити, яку потвору народила, але встигла й заплакати, зрозумівши, які руки забрали її дитя.
Якщо Мамай бачив майбутнє, то чув і ці крики? То чому, незважаючи на все, обрав Спалахи?
Талавір. Шлях засоленого
— Лантух із гноєм! Ти не заслуговуєш на швидку смерть. Твою душу поглине джадал. З його темного нутра ти спостерігатимеш, як твої тельбухи розтягнуть кхартали, а сміття зі шкіри — дрібна звірина. І кожен шматок відчуватимеш, наче він досі частина твого тіла. І зрештою збожеволієш від болю.
Ти не врятуєш ні хлопця, ні себе. Усіх вас поглине темрява джанахату! — У голові Талавіра ніяк не могла заспокоїтися Амага.
— Не розумію, чому ти так боїшся, що твій брат накличе судний день? — Талавір поклав до рота шматочок сушеного м’яса й підставив обличчя «маленькому другу». Вітерець приємно холодив. А тінь від скелі захищала від палючого рожевого сонця. — Ти б прижилася в пеклі. Змогла б мучити грішників прокльонами.
— Дурень! Коли ти помреш, весь Дешт, увесь світ накриє темрява. Усі загинуть, — не вгавала відьма.