Немає навіть фото. Лише номери, що ведуть до іншого скарбу, — Анархія поплескала по великому металевому бідону з датчиком і шкалою, що показував температуру та тиск усередині ємності.
— А що там? — Ма тільки тепер звернула увагу на привітне блимання та тонкий дражливий звук, який сигналізував про нормальну роботу пристрою.
— Клітини, сперма, інше лайно, що витягли з них після того, як забрали з Дешту, — стенула плечима Анархія і знову розповзлася в посмішці. — Там може бути сперма й твого чоловіка.
Ма спробувала вигнути губи у відповідь, але вони по-зрадницьки затремтіли. І Ма поспішила відкрити перший ящик. Там, як і попереджала Анархія, були безликі генетичні картки, замість імен на них значилися номери, що відповідали пробам, які зберігалися в ємності з рідким азотом. У неї засвербіло на підкірці, наче в картках було щось дивне, але Анархія знову відволікла, як досвідчений екскурсовод, відкриваючи їй секрети царства Белокуна.
— А там — ембріони з їхнього матеріалу. — Жінка недбало махнула в бік іншого холодного контейнера. — Один, здається М-13, дає такий, що виживає навіть у мертвих матках. — Анархія фамільярно плеснула Ма по животу. Ма проігнорувала жест — так її ошелешили знахідки.
— Ти тут працюєш?
— Так, уже четвертий місяць. Я тобі казала, тютя.
— Ні…
Чи казала? Ма уважніше подивилася на подругу. Анархія облизала губи, стираючи буру від юшану слину, розвернула вологий погляд до кабінету за склом і втупилася в гінекологічне крісло.
— Знаєш, тут була група жінок із материка. Усі безплідні. Їм сказали, що суєр дозволить їм народити. Звичайно, вони погодилися на експеримент. Тільки Белокун не сказав, що діти їм не дістануться. — По щоках Анархії потекли п’яні сльози. Вона поклала руку на живіт і повернула до Ма повні благання очі.
І тоді Ма нарешті зрозуміла, як Анархія отримала доступ до секретних лабораторій. Вона сама стала учасницею експерименту. Їй захотілося труснути подругу за плечі, привести до тями, прокричати в обличчя: «Яка ж ти тупа.
Заради чого?» Але для цього вже було запізно.
— Я не хочу віддавати їм свою дитину, — сказала Анархія, рукавом розтираючи сльози.
— Ти ж сама на це погодилася!
— Так. Ні… Я не зможу, Маріє, хай хто б народився. Навіть якщо потвора.
В очах Анархії було невисловлене прохання, хоча Ма й не розуміла, що саме може для неї зробити. Вилікувати ненароджену дитину? Але вона тільки почала працювати з паперами Мамая. На те, щоб розібратися із суєром, підуть роки. Анархія схопила її руку й обережно поклала собі на живіт. Маздригнулася.
Цей жест був підступним.
— Є люди за межами Станції. Вони обіцяли мене витягти. Але потрібна твоя допомога.
— Ти говориш про Армію потвор?
Ма відчула удар у долоню, м’який, але впевнений, так, наче її просила не Анархія, а те, що було в неї всередині. «Дитина», — подумала Ма, і її обдало хвилею страху. Вона відсмикнула руку й притулила пальці до її губ.
— Ні, ні, ні, — прошепотіла Ма, затуляючи Анархії рота, — не втягуй мене в це.
Після того, як відступив страх, Ма відчула злість. Як Анархія не розуміє, у що її втягує? У зраду, у страшний переступ, і за менше Старші Брати карали смертю, відправляли на нове коло Двобога. На мить вона навіть допустила думку здати Анархію Белокуну. Це б відповідало Догмату Старших Братів.
«Марко Дорош так би не зробив», — це припущення ще дужче обурило. — Не вона, а він був Старшим Братом; не вона, а він керувався Догматом і чинив страшне в ім’я Двобога. Він покинув її, щоб виконати присягу — таємне завдання, що виявилося важливішим за клятву їй. Він міг обирати й скористався своїм правом. А що є в неї?
Ма кілька годин просиділа на матраці Мамая, обсмоктуючи ці думки.
Жінка в хіджабі приносила їжу. Здається, Ма говорила сама із собою чи з Мамаєм. За останні тижні межа стерлася. «Чи порушив Мамай присягу Старшим Братам, коли активував Золоту Колиску й знищив усі записи про неї? Чи думав про людей у Кіммерику, яких прирікає на страшні зміни? І чи була інша альтернатива війні? — Думки обпікали. — Чи мав він сумніви? Якщо Мамай побачив майбутнє, то чи міг його змінити, а чи просто погодився на неминуче? І зрештою, хто дав йому право на такий вибір? Як він наважився на Спалахи й чи під силу подібне рішення іншій людині? Чи під силу воно мені?»
Уночі Ма наснилися мутовані діти. А зранку, з полегкістю скидаючи із себе вологі простирадла й залишки кошмару, вона намацала біля матраца послання від людей за межами Станції. Вони обіцяли організувати втечу.