Ма потягнула Анархію до воріт. Назустріч їм із пробоїни, утвореної вибухом, хлинули засолені. Армійці славили Бога Спалахів, перекрикуючи гімн Двобогу. Їхні пояси були обвішані шкіряними мішечками з атеш-травою. Вони підпалювали їх і кидали у двір. Анархія закашлялася. Якби не Ма, повалилася б на землю. В останній записці їм наказували сховатися за кам’яною грядою на півночі від Шейх-Елі. Для цього треба було вибігти за межі Станції і пройти щонайменше кілька касабів відкритою болотистою місцевістю. Навіть без атаки це було важким завданням. Ма довелося тягти Анархію, яка постійно спотикалася. Великий живіт немов тягнув її до землі.
У загальній колотнечі Ма майже втратила орієнтири. В очі сипав пил.
Болотні випари заважали дихати, від вибухів заклало вуха. Вони таки вибралися.
Потвори їх прикрили, а свої просто не помітили. Чи не вперше Ма подякувала за те, що Старші Брати не вважали жінок повноцінними людьми.
Лише біля скель Ма розвернулася, щоб подивитися у двір Станції. Над Медичним підіймався стовп диму. Майже всі бараки були охоплені вогнем, а між ними бігали живі смолоскипи — занадто маленькі, щоб бути дорослими. Ма з гіркотою подумала, що армієць дотримався обіцянки, а вона виявилася занадто наївною, щоб просити залишити барак із дітьми неушкодженим. Вогонь у степу як лють та бажання помсти: його неможливо стримати.
У небі на півночі з’явилися цятки коптерів. Станція викликала підкріплення. Армія потвор почала відступати. Від самого початку їхня атака була приреченою. Старші Брати переважали чисельно, мали вбивчу зброю і підтримку. На що ж розраховували армійці? Спалити будинки? Старші Брати відбудують швидше, ніж потвори поховають трупи. До болю в очах Ма вдивлялася в задимлене подвір’я Станції, намагаючись зрозуміти, скільки армійців та засолених вижило. І цієї миті її скрутив біль. Ма обвила руками живіт і сповзла на коліна. Камені боляче вп’ялися в коліна. В очах потемніло.
Вона схопила Анархію за плече, намагаючись випитати, куди та поділа сумку з медикаментами.
Але подрузі було ще гірше. Вона лежала в розщілині й тихо стогнала, майже не реагуючи на заклики. Нарешті Ма намацала сумку й витягла знеболювальне, але не встигла зробити укол. Скелі наповнили голоси й тупіт.
Якийсь засолений, не зупиняючись, підхопив її й закинув на плече, ніби лантух.
Його шкіру вкривали гострі мушлі, але за болем у перетиснутому животі вона їх майже не помічала.
Вони бігли на захід, оминаючи ялгу, або ж отруйні озера. Лише в темряві всіяний мушлями чоловік скинув її на землю і приклав до рота бурдюк із водою.
Анархію поклали поряд. Вона вся горіла. Ма торкнулася опуклого живота й миттєво прибрала руку. Він був наче розпечена джезва.
— Їй потрібна допомога. І не ця гидота, а справжні ліки. — Ма спробувала зупинити руку, яка намагалася запхнути в рот Анархії порцію червоної пасти.
— Ліки не допоможуть. Але Григоренко-другий розбереться, — укритий мушлями м’яко відштовхнув Ма, але й цього вистачило, щоб вона скрутилася від нападу болю. Зігнутися навпіл не вийшло: заважав живіт, що був твердим і відчутно збільшився. І це лише за добу. Ма не хотілося думати, що буде за кілька днів. — Не хочеш юшан, не хочеш атеш-трава, візьми це. — Чоловік забив у глиняну люльку якусь суміш, розкурив і простягнув їй.
Запахло полином і морем. Ма подумала про те, що всередині неї, про наркотик у руках армійця. Колишня Ма, — та, що вірила в силу науки Старших Братів, — ніколи б не погодилася на дикунське зілля, але тепер вона в Дешті, і те, що вона вкрала на Станції, теж дитина Дешту, то чи варто боятися? Ма взяла люльку, обережно притулила до губ розпечений мундштук, набрала повні легені ароматного диму, відкинулася на землю і відчула, як провалюється в приємне небуття.
На ранок Анархії стало краще, а Ма прокинулася настільки бадьорою, що вирішила й собі вдатися до медицини засолених. Для транспортування Анархії армійці спорядили ноші. Ма здебільшого йшла сама, тільки іноді вкладалася поряд з Анархією і спостерігала за рожевим небом. За кілька днів, а може, тижнів до них приєдналася ще одна група. Їх очолював чоловік у дихальній масці. Укрите пухирями тіло прикрашали численні татуювання. Жовті очі з особливою цікавістю поглянули на Ма.