— Я знаю, що ти намагаєшся зробити. Влізти в мій розум. — Сфена нависла над ліжком і посміхнулася так, що стало видно всі зуби. — Але не тільки ти розумна, Ма. У мене є теорія, чому твої спогади постійно різні. Усе через твою фантазію. Ти вигадала собі минуле й повірила в нього. Ти вигадала себе — жертву обставин, терору Старших Братів. Але це неправда. Твій батько був на відповідальній посаді, і ти цим щедро користувалася. Твої друзі цього не зрозуміли й за це поплатилися. Я бачила твої свідчення. Це ти їх виказала. Ти згадувала, що не знала, чим насправді займався твій чоловік. У твоїй пам’яті він залишився великодушним героєм, що всіх рятував. І це брехня. Ти бачила його справу. Саме тому ти знала, що шукати потрібно в Шейх-Елі. Марко Дорош був клинком Двобога. З мерзенної касти вбивць. Тому Старші Брати заплющували очі на його вибрики, а не через якісь бойові заслуги. У Кіммерику він виконував завдання — мав убити Мамая. Але Язик занадто пізно зрозумів силу Мамая. Ти кажеш, що вказала Армії потвор, цьому безумному Болбочану, де барак «Проєкту М». Але першими вони підпалили дітей, а от двоє з «Проєкту М» вижили. Рябов і Талавір. Хто помилився? Армія потвор? Чи ти сама хотіла знищити тих дітей? А потім вигадала собі сина! А він, на хвильку, створений із чийогось матеріалу «Проєкту М». З тих, кого ти так жадала знищити. Та й жадала не через милосердя, як ти мене тут переконувала, а тому, що підозрювала: серед них міг бути твій чоловік. Чоловік, якого ти використовувала, а коли він став тобі непотрібним, просто забула. Підступні дії, я майже захоплююся тобою, Ма, але є один важливий факт. — Сфена схилилася ще нижче. Краплі її слини потрапили на лице Ма. — Скільки себе не переконуй, ти не жертва обставин. Ти результат свого вибору. Ти потвора, Ма. Ось твій вибір. Тож скажи мені, чому я маю вірити зрадниці й потворі?
«Бо я можу тебе вилікувати. Бо допоможу перемогти Белокуна. Бо ти — це я тринадцять років тому».
Замість відповіді Ма повільно простягнула руку й обережно торкнулася вилиці Сфени. Очі Першої Зіниці сіпнулися, наче злякані пташки. Руф за її спиною нервово кашлянула. Ма погладила шию Сфени. Їй згадалася Гуль, коли та за м’ясо терлася об Шейтана. Проте Ма не відчувала докорів сумління. Вона подобалася Сфені, як молодий учитель приваблює юну ученицю або ж як м’ясоїдна квітка вабить нерозумну комаху. Вона мусила цим скористатися для того, щоб вижити. Зрештою, усі її спогади про те, як вижити за всяку ціну та й Сфена чекає від неї саме цього. Рудокоса вигнулася, відповідаючи на доторк, і розслабилася. Губи Ма розкрилися. Вона наблизилася, наче хотіла поцілувати Першу Зіницю в шию, і, перш ніж Сфена зрозуміла, що відбувається, Ма зубами вчепилася в її вухо.
— Божевільна потвора, — заволала Сфена, намагаючись виборсатися з її обіймів.
Як і очікувала Ма, Руф підскочила не відразу. Вона хотіла довести Першій Зіниці, що лікарці з Дешту не варто довіряти. Але голка все ж увійшла в плече Ма. Сфена звільнилася від обм’яклого тіла й відскочила до стіни. По білій шиї текла кров. Руф затягнула зап’ястки так, що Ма вже за мить перестала відчувати руки. — Вона порвала мені вухо! — Очі Сфени скажено крутилися. — Скажи Ханум: нехай її не розв’язує.
З усіх динаміків оглушливо залунав гімн Двобогу. Станція здригнулася.
Притискаючи руку до вуха, Сфена глянула у вікно, обернулася до Ма й облизала сухі губи.
— Ми ще не закінчили. Я змушу тебе згадати, ким насправді ти була. І тоді, можливо, подумаю про твою пропозицію. Але вже на своїх умовах, потворо.
Сфена подала знак Руфі, і вони вийшли в коридор.
Кілька митей Ма невідривно дивилася на двері. Після пологів її пам’ять зазнала руйнівних змін. Усі роки в Дешті вона вірила, що так на неї вплинув суєр.
Але після мемобомби, після днів, проведених на Матері Вітрів, почала замислюватися, а чи не сама вона стерла свої спогади? Люди часто витісняють зі свідомості те, що їх травмує. А хто захоче пам’ятати, як призвів до масових смертей? Може, Сфена має рацію: Ма лише хотіла здаватися жертвою обставин, насправді вона нічим не краща за Старших Братів? І якщо це визнає, прийме себе такою, якою є, то позбудеться почуття провини й зможе продовжити життя, яке покинула тринадцять років тому? Життя до Бекира.
Життя до Бекира.
До Бекира.
Без Бекира.
Ма відчула, як підборіддям стікає гаряча цівка крові Сфени. Вона переможно всміхнулася, ігноруючи незвичний, метушливий шум із коридору.
Колись Ма хотіла бути науковицею, довести всім свою цінність, а потім життя поставило перед нею вибір, на який вона, майже не роздумуючи, погодилася. Вона обрала стати матір’ю. За роки виховання Бекира Ма забула про свою першу мету, про життя на Станції Старших Братів. Але мемобомба її розбудила, і тепер час знову із собою зустрітися. З тою, що була здатна на підступ та вбивство заради виживання. З єдиною відмінністю: тепер вона робитиме все, щоб вижив Бекир.