Акинджий зробив непристойний жест — і бараком прокотився регіт. У відповідь Бекир зневажливо плюнув під ноги Саші Бідного. Раніше за цей жест йому б влетіло нагайкою, але зараз у спину пролунали лише кілька масних жартів та новий вибух нервового, злого реготу. Акинджиї очікували, що завтра все закінчиться і вони зможуть забратися з цього проклятого місця. Для них він був лише жертовним ягням.
Діти забилися в куток. Чорна Корова обійняла Бекира за плечі. Він був такий знесилений відкриттями, що навіть не пручався.
— Саша має рацію, — сказав Ніязі. — Тебе народила Ма. Це ж найважливіше? Дід багато разів розказував, як це сталося.
— Твій дід — таке ж брехло, як і Ма, — гірко зітхнув Бекир і простягнув хлопчикові-лисенятку агітку з доктором Зоргом.
Ніязі на неї ледь глянув. У його обличчі щось змінилося. Очі перетворилися на темні непроникні намистинки. Бекир потягнув друга за руку.
— Ти її вже бачив?
Хлопчик-лисеня сіпнув лапою за вухом, наче його вкусила блоха. На мордочці відобразилася буря почуттів.
— І там, у Каре-Тобе, ти все заперечував? — не вгавав Бекир.
— Ти не розумієш, — слабко застогнав Ніязі.
— Ні, чого ж? Нарешті розумію. Азіз-баба не просто так тебе зі мною відправив?
— Я нічого не знаю, ясно? Він просто сказав: — «Іди з ним».
— І все? — На скроні в Бекира напнулася жилка.
Ніязі облизав тонкі майже чорні губи й з мукою подивився на Бекира.
— І будь моїми очима. От що він сказав. Ми підтримували зв’язок, як жінки в колі Діви. Але це було до спуску в Кара-Тобе. Після того він не з’являвся.
Ніязі обхопив носа лапками й заплакав. Бекир похитав головою й відійшов у протилежний бік барака. Чорна Корова обережно погладила голову хлопчика-лисеняти й пішла за Бекиром.
Бекир прокинувся від страшного галасу й спершу подумав, що їх атакують.
Лише за мить він зрозумів, що це гімн Двобогу лунає з Матері Вітрів. Саші Бідного в бараку не було, тож перемовини з Белокуном уже почалися. Бекир згадав, як Чорна Корова перед тим, як заснути, запитала, чи має він план. У її голосі не було сумнівів, просто сонна цікавість, прохання поділитися, щоб і вона була готова діяти.
— Де Чорна Корова та Ніязі? — запитав він в акинджиїв. Шейтан забивав люльку, Джин відняв голову від казана й показав на двері.
Бекир попив води, вийшов на поріг і зіщулився від яскравого світла. У носа вдарив сморід від отруйних боліт і ледь помітне пряне й таке знайоме дихання чистого Дешту. Він проспав довше, ніж годиться. Нічні хвилювання наче вицвіли під дією сонця. Його мучило сумління через те, як він повівся з Ніязі. Що той міг удіяти? Азіз-баба був його дідом, усе життя вчив коритися.
Ніязі мусив виконати наказ Азіза-баби.
Бекир знайшов друзів за бараком. Ніязі розкреслив на землі ігрове поле й учив Чорну Корову грати в тогуз коргоол. Якщо судити з обличчя дівчинки, наука не йшла.
— Ти маєш рахувати. — Бекир сів поряд. — У кожного гравця по дев’ять когоолів у дев’яти лунках. Ти залишаєш один, а решту вісім проти годинникової стрілки розкладаєш по одному в наступні лунки. Якщо останній коргоол ти кладеш у лунку й там виходить парна кількість коргоолів, ти забираєш їх усі.
Перемагає той, у кого виявиться більше коргоолів.
— Ця гра добре вчить арифметики. Так казав… — Ніязі затнувся. А Бекир згадав, що Азіз-баба задавав їм цю гру як урок.
— Я знаю, що дід не хотів нам поганого. Він міг сто разів здати мене Старшим Братам. І може, якби він не загинув під час бурі, ми б тут не опинилися, а були б десь у безпеці.
Бекир подивився на Матір Вітрів, що зависла в повітрі. У яскравому денному світлі він міг роздивитися завмерлі двигуни, деталі обшивки й навіть ілюмінатори. Від Станції тягнувся товстий трос, який з’єднував її з маленькою спорудою на землі. Це була стикувальна кабіна, як пояснили акинджиї. Саме там Саша Бідний мав озвучити свої умови Гавену Белокуну.
— Давно його немає, — простежив за його поглядом Ніязі. — Може, щось пішло не так? — У голосі хлопчика-лисеняти чулася надія.
Бекир невесело посміхнувся. Чорна Корова виглядала розчарованою.
— Ніяк не можу зрозуміти. У кожного в лунці по дев’ять коргоолів, і якщо я піду першою, то мій камінець точно буде десятим — парним — у будь-якій лунці супротивника, тож я заберу його камінці? Тобто питання в тому, хто зробить перший хід?
— Ні, — промовив Бекир. Колись те саме він запитав в Азіза-баби. Тепер відчув, наче говорить із його голосу: — Питання в тому, як відповість супротивник. Тогуз коргоол учить витримки.