Ніязі кивнув Талавіру, мовчки зиркнув на Бекира й потягнув дівчинку назад до барака. Вони правильно відчули, що Повноважний прийшов до нього.
Почало світати. Обрій загорівся фіолетовим. Промені відбилися в гнилих болотах. Мертвий солончак заблищав усіма відтінками рожевого.
— Гарно, правда? — запитав Повноважний.
Краса світанку остудила Бекира. У голові закружляли слова Чорної Корови:
«Може, богу треба сказати правильні слова — і Дешт зміниться?»
— Як думаєте, Золота Колиска могла б спричинити зворотні зміни?
Повернути в часи до Спалахів, коли було так багато зелені, води й життя?
— І була війна, а Старші Брати мали значно більше влади, — по-своєму завершив Повноважний.
— Ніколи не зрозумію, як можна було воювати, маючи так багато, як до Спалахів. — Бекир на мить замислився, а потім раптом запитав: — Ви ж теж воювали?
Він заходився перевіряти кишені. Нарешті витяг те, що шукав, і простягнув Повноважному. Світла було недостатньо, Бекир чиркнув запальничкою. У жовтому спалаху чоловіки на вицвілих фото здалися зловісними й неживими. Талавір нахилився ближче, але брати агітку в руки не став. Наче боявся ненароком торкнутися хлопця. Слабке полум’я тривожно затремтіло.
— Жодного не впізнаю. Нічого не пам’ятаю про минуле. Може, серед них є навіть я, але ці обличчя до мене не говорять.
— Серед них є навіть ви? — не зрозумів Бекир, прибираючи пальця з кресального коліщатка запальнички. Вогник миттєво згаснув. — Раніше у вас було інше обличчя?
— Не знаю, чи в мене взагалі колись було своє обличчя, — посміхнувся Повноважний. — У Дешті обличчя нічого не означає. Не важливо й те, хто тебе породив. Саша Бідний хоче отримати власне здорове дитя. І не розуміє, що справжні батько й мати кожного засоленого — суєр. І це дає свободу. Ти можеш обирати, ким бути. Ма обрала бути твоєю матір’ю. Завтра ми її витягнемо, і ти запитаєш у неї про все, що тебе турбує.
Талавір говорив так спокійно й упевнено, що Бекирові хотілося йому повірити.
— Ви обіцяєте, що завтра все буде добре?
— Так, — кивнув Талавір. Швидше, ніж хотілося б Бекиру. У його лобі блиснула золота бляшка. А темні очі, що у світлі зірки здавалися чорними проваллями, хитро примружилися.
На межі мукоеде ляїн ер здибила земля й показався хвіст ракоскорпа, а ще за мить — голова з однією клешнею. Бекир упізнав тварину: це був той самий ракоскорп, що напав на нього, коли вони шукали отруту ана-арахни.
— Дивний цей ракоскорп: спершу хотів мене вбити, потім вас урятував. І весь час плентається поряд. Ніязі каже, що його принадила моя кров, пролита під час засівання Дешту. У нас є такий обряд на тринадцятиліття.
— Йому й моя кров сподобалася, — усміхнувся Талавір і покосився на агітку з фото. — Ми можемо обирати, повір. Навіть родину. Я вибрав.
Повноважний поплескав його по плечу, а потім обійняв, наче й не було цього дивного ігнорування в Дешті. Бекир уже розтулив рота, щоб запитати, що саме обрав Талавір і як цей вибір пов’язаний із ним, але чоловік устав і пішов до грифона.
Бекир кілька митей дивився йому в спину, потім знову клацнув запальничкою і підніс вогонь до агітки, прагнучи роздивитися світлини, немов очікував, що вони заговорять і відкриють йому правду. Обличчя одного зі Старших Братів йому особливо сподобалося. Він був зовсім молодим і, на відміну від Марка Дороша, усміхався. Достоту як Талавір. Чи Бекиру так здалося, бо він хотів побачити в привітному чоловікові Повноважного?
Кров Талавіра допомогла Бекиру втекти з Ак-Шеїх. Їх обох переслідував ракоскорп. Бекира наздогнала дика думка: чи міг бути Талавір його батьком?
Полум’я лизнуло агітку. Куди легше було б її зараз спалити, а з нею — й усі надії та сумніви. Повноважний має рацію. Головне: Ма — його мати.
З рештою він розбереться пізніше. Бекир сховав агітку під перші звуки ранкового гімну Двобогу. Станцію затрясло. Вона стала знижуватися.
«Почалося», — подумав Бекир, розвернувся до барака й відразу зрозумів, що все пішло не за планом.
Коли Бекир добіг до барака, грифон здійнявся в повітря. На його подив на спині птахолева сиділа Чорна Корова.
— Де Талавір, чому він не на грифоні?
— Утік, як завжди, — форкнув Саша Бідний. — Дівчинка — фіть у повітря.
Сказав, що відкрив їй сліпі зони Станції. Ті, звідки її не побачать. Вона чатуватиме. — Акинджий удався до рубаних фраз, коли не хотів пояснювати.