Ніязі, як найслабшого, забрала Скіф’янка. Вони мали вберегти тулпарів.
Без них немає шансу втекти з мукоеде ляїн ер.
— Ходімо. Обмін от-от почнеться. — Саша Бідний заправив ножа за пояс.
Кістки, пришиті до пояса, зашелестіли, а між ними дзенькнули запаяні глиняні м’ячики з атеш-травою. Такі бомби Бекир бачив уперше. У глині тримали суміш із соку трави. Це була рідкісна й вкрай вибухова рідина. На відміну від трави в шкірі, яку треба було запалювати, сік спалахував, коли глина розбивалася. Атеш-трава росла тільки на півдні. Сік швидко висихав, тому на заході користувалися сушеною травою. Шейтану, Джину та Близнюкам дісталися звичайні шкіряні бомби із сухостоєм.
Бекир набрав повні груди повітря, поправив маску й ступив уперед. Гнилі болітця блищали в ранкових променях, як скло на будинку Гєри Сєрова. Бекир примружився. Йому хотілося знати, де ховаються Сахан Трошки та Бурун.
Акинджиї заклалися щодо запасу міцності двох божевільних. Але навіть Саша Бідний здивовано підняв брови, коли виявилося, що білошкірий міг витримувати отруйну воду. Побачити Буруна вдавалося, лише знаючи, куди дивитися. Бекиру гріло душу, що вони неподалік. Залишалося сподіватися, що за ним стежить і Талавір. Хоча де він був, теж було невідомо.
Бекир задер голову, розглядаючи Матір Вітрів. Станція поскрипувала й на такій відстані нагадувала вже не око, а викинуту на берег рибину. Бекир сподівався побачити грифона, але Талавір і справді знав сліпі зони. Чорної Корови ніде не було видно.
У череві Станції відчинився люк, звідти почала спускатися кабіна. Нарешті з дверей комутаторної будки до них вийшла кремезна людина з головою ведмедя.
Чоловік був голим по пояс. Бугристі груди й плечі заросли темним хутром.
Пальці на руках закінчувалися гострими кігтями. Штани ледь не репали від напружених м’язів. Але найдивнішими Бекиру здалися сині гумові черевики з обрізаними носаками. Вочевидь, людина змінилася дуже швидко й не змогла знайти взуття для ведмежих кігтів. За засоленим показалися два Старші Брати.
Спинами вони перекрили вхід до будки.
Цієї ж миті зі Станції почав спускатися коптер. Його приземлення здійняло хвилю вітру. В обличчя акинджиїв полетіли дрібне каміння і глина. Бекир зіщулився, а коли розплющив очі, ледь не задихнувся від щастя. З коптера вийшла Ма. Її обличчя було вкрите кною, а голову покривав хіджаб, проте це була вона. За її спиною стояла незнайома жінка з блакитним пір’ям замість волосся.
— Це що за одна? І де Перша Зіниця? — пробурмотів Саша Бідний так, що його почув тільки Бекир.
— Слава Двобогу! — закричала жінка з пір’ям і випростала руку в ритуальному жесті.
— Слава! — відповів бей акинджиїв і схопив Бекира за плече, даючи зрозуміти, що він так просто не відпустить своєї здобичі. — Менім адім Саша Бідний — бей вільних людей. Де Перша Зіниця?
— Я Руф, зіниця з Матері Вітрів. Сфена й Белокун раді вітати тебе, акинджию. Відпусти хлопчика. Мати й син зустрінуться посередині, — сказала Руф. Ма ступила крок до них. Акинджий зволікав. Мати Вітрів мовчала, у коптері заглушили двигуни, чоловік із ведмежою головою наче скам’янів.
— Далі все залежить від тебе, — прошипів Саша Бідний і штовхнув Бекира в спину. Бекир ступив кілька невпевнених кроків. Ма не скидалася на полонянку.
Саша Бідний теж рушив, хоч і тримав дистанцію. Він мав схопити Ма, перш ніж Старші Брати отримають Бекира. Очі Ма світилися радістю. Вона простягнула назустріч Бекиру руки.
— Нічого не бійся, — сказала Ма якимось чужим, хрипкуватим голосом.
І тільки тоді Бекир побачив, що її долоні не порожні. В одній був затиснутий шприц, в іншій — зброя. «Це не Ма», — подумав він. Але було вже запізно. Жінка з обличчям Ма міцно його обійняла. Щось боляче вкололо в плече. Бекир відчув, як ноги підкосилися, і звалився на землю. Над його головою пролунав оглушливий постріл. Та, що назвалася Руф’ю, поцілила Сашу Бідного.
За хлопком, що розірвав тишу, ударив гімн Двобога. Наче крізь полуду туману, Бекир побачив, як Шейтан кинувся на одного зі Старших Братів із атеш-бомбою.
Солдат загорівся і з криком гепнувся на землю. Солоне багнище підхопило полум’я, і Старший Брат опинився у вогняній пастці. Джин боровся з іншим.
Кількома сильними ударами він розбив солдату шолом і вже наставив відібрану рушницю, коли людиноведмідь одним швидким рухом відірвав Джину голову, а потім відкинув тіло, заревів і почав відмахуватися, наче від рою сарани. Його атакував Бурун.
Жінка, яка прикидалася Ма, наче скальп, стягнула хіджаб. Щось порушилося в її обличчі. Воно сповзло, наче залита водою сіль. Руді дреди вибухнули на голові. Вона не помітила, як із гнилого озера під її ногами непомітно висунулася молочна-біла рука й схопила її за холошу. Рудокоса похитнулася. Цей рух урятував її від стріли, що прилетіла від бараків. Швидко наближалася Скіф’янка. Вона знову напнула тятиву.