Полум’я відбилося в темних окулярах, і вони спалахнули вогнем. Біля Азіза-баби Ма побачила дивну колиску з дерева, оббиту міддю та золотом. У кількох місцях червоніли недоречні пластикові зірки. Язики полум’я вихопили давні візерунки й написи. Від них віяло холодом і смертю, тому Ма захотіла сховатися, наче колиска прагнула в неї щось забрати. Ма закричала, виштовхуючи із себе дитя. Коли його поклали їй на груди, Ма зрозуміла, що це не Бекир. Новонароджений був хворим і ледве дихав. І народила його не Ма, а інша нещасна.
— Віддай мені, Тамаро, віддай, — сказав Азіз-баба й потягнувся до дитини.
Жінка востаннє поглянула на сина й зашепотіла:
— Батько мав би дати тобі ім’я, але він уже не зможе. Тож будь Мамаєм.
Людиною без імені, помстися за мене. — Породілля зірвала з шиї нитку із золотими бляшками, надягла на сина й передала його Азізу-бабі. — Не віддавай його генералу, захисти.
То були її останні слова. Тіло, у якому побувала Ма, померло. Звільнена від плоті, вона змогла побачити значно більше.
Генерал Сєров убив чоловіка своєї онуки лише тому, що той був кіммеринцем. Жінку прихистив Азіз-баба, але насправді він полював за її дитиною.
Ма з цікавістю спостерігала за рухами старого. Він обережно прикрив новонародженого просякнутим кров’ю матері рушником — догмою, виклав поряд ножа й поставив піалу із сіллю. Не припиняючи шепотіти молитву, Азіз-баба зачерпнув довгим нігтем солі з піали й змастив лоба дитині. Хлопчик жалібно заплакав. У перші секунди після народження він зіштовхнувся з болем і самотністю. Наче заколихуючи, Азіз-баба переклав дитину до Золотої Колиски.
Молитва перейшла в пісню. Слова приспали хлопчика, а блиск ножа в руках Азіза-баби заворожив. Ма хотіла закричати, зупинити старого, але знала, що це неможливо. Вона бачить давно минуле. Того, що зроблено, не змінити.
— Я мушу її оживити, від цього залежить доля мого народу, — наче вибачаючись, проказав старий до дитини.
Немовля лише блимнуло темними напівсліпими очима. Азіз-баба опустив ножа. І Ма вже знала, що буде далі. Старий дозволив Ханум забрати кволе тільце.
А вона передала хлопчика в школу Зорга, забравши плату — золоті бляшки його матері. Ханум весь час була поряд, хоча Мамай її й не помічав. А коли Мамай розчинився в Спалахах, віддала золоті бляшки Талавіру та Рябову. У них вона побачила його продовження.
— Бекир, — крізь марення застогнала Ма.
— Ні. Ще не тепер, — проказала Ханум і потягла її далі.
Ма, наче вир, піднятий суєрною бурею, захопив тогірек Діви. Вона побачила сотні підвалів, де ховалися змучені, поточені виразками жінки. Вони палили юшан і просили Діву про здоров’я своїх чоловіків. Вони молилися за мертвих та ненароджених дітей. Цей жорстокий світ їм не належав. Безплідна земля не має майбутнього… Гірка туга охопила її єство. Що вона може? Цей світ уже не врятувати. Мамай захотів його знищити, і це йому вдалося. Хіба жінка була б здатна на таке рішення? Та, що крізь муки приводить у світ нове життя, буде його берегти. Діва захистила б своїх дітей.
А потім Ма побачила осяяне сонцем шатро, що стояло на вершині кургану.
Ханум відсунула запинало й запросила її всередину. Там уже чекали Тітка Валька й Анархія. Відьма широко всміхнулася обома ротами, а забута подруга зробила закличний жест. Ма хотіла з ними поговорити, вибачитися перед Анархією через те, що її залишила, сказати Тітці Вальці, що розуміє її бажання захистити дочок і не тримає зла через зраду, але десятки інших жінок уже простягнули до Ма руки, запрошуючи приєднатися до кола. Серед них вона впізнала Гуль. З-за спини синьошкірої, наче курчата, визирали засолені дівчатка.
Вони хотіли тут бути, але ховалися від величезної потворної жінки, яка розвалилася поряд із кріслом, що віншувало коло, немов коштовний камінь — корону. Трон був порожнім. І Ма відчула, що тут немає жінки, здатної його зайняти.
Коло підніжжя крісла на долівці лежала Чорна Корова. Темне волосся розметалося по підлозі, коротка обгоріла сукенка зім’ялася, на руках чорніли сліди сажі, а на тонких гострих колінах червоніли садна. Вона спала. Ма відчувала тонкий зв’язок дівчинки із зовнішнім світом. Анархія самими очима попросила допомогти дитині. Ма сіла поруч і поклала долоню на біле холодне чоло. Чорна Корова розплющила очі.